Башта Пасквале Джудиче

Башта Пасквале (Паскуале)[1] Джудиче пам'ятка архітектури національного значення 010071/5, входить до комплексу Судацької фортеці, розташована на Фортечній горі у місті Судак[2]. Згідно з Переліком об'єктів нерухомої спадщини Судацької фортеці Національного заповідника «Софія Київська», башта має порядковий номер 12[3].

Башта Пасквале Джудиче
44°50′35″ пн. ш. 34°57′30″ сх. д.
Країна  Україна
Місто Судак, Крим
Тип вежа
Дата заснування 1392 рік

Башта Пасквале Джудиче
Башта Пасквале Джудиче (Автономна Республіка Крим)
 Медіафайли у Вікісховищі

Опис

Північно-східна захисна лінія Судацької фортеці налічує сім веж: п'ять, які певною мірою збереглися та дві, від яких залишилися лише фундаменти.

Пасквале Джудиче — бойова вежа, яка добре збереглася; розташована між Безіменною та Круглою (Напівкруглою).

У бік головних воріт, на відстані 11,5 м і 6,5 м від зруйнованої вежі у фортечній стіні знаходиться сім вузьких прорізів бійниць, що розширюються із внутрішньої сторони у ніші для стрільців з лука і арбалетів. Прорізи бійниць у вежі і в стіні завширшки 15 см, ширина ніш — від 1 до 2 і більше метрів, висота від 1,3 до 2,1 м.

Башта трьохстінна, чотириярусна; довжина північної стіни вежі Джудиче по внутрішньому обміру дорівнює 4,6 м, східної та західної — по 4,5 м. Вхід не із землі, а із стіни — на рівні другого ярусу.

Нижній ярус — склад зброї, взимку служив караульним приміщенням, з каміном для обігріву. Другий ярус був бойовим: його вузькі вертикальні амбразури призначені для стрільби з луків і арбалетів. Вікна, у стінах третього поверху, широкі та прямокутні — для стрільби з баліст (велетенські арбалети для метання колод та кам'яних ядер). Верхній (четвертий) ярус захищений мерлонами[4].

Генуезці у кожну оборонну споруду вмуровували заставні плити, на яких містилася інформація про час будівництва та приналежність будови. На башті Пасквале Джудиче збереглася геральдична плита з ім'ям консула Паскуале Джудиче та датою 1392 рік, у верхній частині якої декілька рядків латинського тексту:

Цю будівлю велів побудувати благородний чоловік і високоповажний консул Солдайі Паскуале Джудиче у перший день серпня 1392 року[5].

У нижній частині плити знаходиться поле, де зображено три щита з гербами. На центральному щиті — герб Генуї, зліва від нього — герб генуезького дожа (вищого адміністративного голови генуезької республіки), праворуч герб роду, з якого походив консул, що побудував вежу, — роду Джудиче.

Поле, у якому розташовані герби, заповнене своєрідним орнаментом, який отримав у мистецтвознавців найменування «сельджуцького стилю», поширений у Малій Азії в період турків-сельджуків, характерний для мистецтва країн Візантії і Закавказзя XII—XV століть[6].

Такий орнамент на плитах західноєвропейського походження свідчить про те, що плити виготовлялися місцевими майстрами з грецьких або вірменських ремісничих артілей, а також з місцевих жителів складалися артілі, що виконували будівельні роботи; італійці були лише замовниками споруд.

У 1930 році Пасквале Джудиче описана А. А. Фоміним, а у 1984 році археологічно досліджувалася І. А. Барановим[7].

Галерея

Див. також

Генуезька фортеця (Судак)

Примітки

  1. Генуэзская Крепость Судак. vhodv.com. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 4 серпня 2015 року.(рос.)
  2. Постанова КМУ № 518 від 25 червня 2020 р. «Про внесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України»
  3. Зливкова О. Облік пам'яток Судацької фортеці // Пам'ятки України: історія та культура. — Липень 2014. — № 7. — С. 10 — 11.
  4. Судакская крепость. on-line.crimea.ua. Архів оригіналу за 8 грудня 2017. Процитовано 5 серпня 2015 року.(рос.)
  5. Башня Паскуале Джудиче. kimmeria.com. Процитовано 5 серпня 2015 року.(рос.)
  6. Башня Паскуале Джудиче. sudak.pro. Процитовано 5 серпня 2015 року.(рос.)
  7. Башня Паскуале Джудиче. sudakfortress.ru. Процитовано 5 серпня 2015 року.(рос.)

Джерела

  1. Лезина, И. Н. От Белогорска до Судака. — Симферополь, 1978. (рос.)
  2. Полканов, А. И. и др. Судак: Путеводитель. — Симферополь, 2007. (рос.)
  3. Судак. Новый Свет: Краткий путеводитель. — Севастополь, 2007. (рос.)
  4. Тимиргазин, А. Д. Судак. Путешествия по историческим местам. — Симферополь, 2000. (рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.