Бездітність

Типи бездітності можна поділити на кілька категорій:[2]

• природна стерильність, що випадково впливає на особин. Можна вважати це мінімальним постійним рівнем бездітності, який спостерігається в кожному конкретному суспільстві, і становить близько 2 відсотків, за даними гуттеритів, групи, створеної як демографічний стандарт у 1950-х роках.
• соціальна стерильність, яку можна також назвати бездітністю, зумовленою бідністю або ендогенною стерильністю, описує становище бідних жінок, на плодючість яких вплинули погані умови життя.
• вимушена бездітність (бездітність за обставинами) — люди можуть бути бездітними, оскільки вони не зустріли партнера, з яким хотіли б мати дітей, або тому, що відкладали розмноження на потім, безрезультатно намагалися завагітніти в похилому віці, або через певні медичні проблеми, такі як ендометріоз, що ускладнюють їм зачаття.
• бездітність за вибором.

Перші три категорії часто групуються під позначкою «мимовільна бездітність». Останню категорію здебільшого називають «добровільною бездітністю» (також свідома бездітність, бездітництво, чайлд-фрі — від англ. childfree) — субкультура та ідеологія, яка характеризується принциповим небажанням мати дітей попри таку можливість.

Наприкінці XIX століття доходи та рівень освіти були низькими. Це зробило рівень соціальної стерильності дуже високим. В наслідок епідемії іспанського грипу інфіковані вагітні жінки були особливо вразливими до викиднів. Велика депресія також збіднила ці покоління, серед яких добровільна бездітність була майже відсутня. Загалом рівень бездітності у заміжніх жінок, народжених між 1871 і 1915 роками, коливався між 15 і 20 відсотками. Зростання як освіти, так і загального доходу, дозволило наступним поколінням врятуватися від ситуацій, коли подружжя «не мали як» мати дітей, а рівень бездітності почав падати. З часом характер бездітності змінювався, стаючи дедалі більше результатом вибору деяких освічених жінок. Низький рівень бездітності близько 7 % досягло покоління бебі-буму. В наступних поколіннях він знову почав зростати: 12 відсотків жінок, народжених у 1964-68 роках, залишалися бездітними. Зараз соціальні причини бездітності для жінок, які перебувають у союзі, повністю зникли. Однак це не так для самотніх жінок, які зазвичай бідніші, для яких соціальна стерильність все ще існує.[3]

З 2007 по 2011 рік коефіцієнт народжуваності в США знизився на 9 %, у 2010 році дослідницький центр П'ю повідомляв, що народжуваність була найнижчою в історії США і що серед усіх расових та етнічних груп бездітність зросла приблизно до 1 з 5 проти 1 з 10 у 1970-х роках.[4] CDC опублікував статистику за I квартал 2016 року, яка підтверджує, що рівень народжуваності в США впав до найнижчого рівня з початку ведення обліку в 1909 році: 59,8 народжень на 1000 жінок, що вдвічі нижче за 122,9 у 1957 році.[5] Навіть беручи до уваги падіння рівня народжуваності, Бюро перепису населення США все ще прогнозувало, що населення США збільшиться з 319 мільйонів (2014) до 400 мільйонів до 2051.[5]

У документі, представленому на робочій сесії Європейської економічної комісії ООН з питань демографічних прогнозів 2013 року, шведські статистики повідомили, що з 2000-х років у Швеції зменшилася бездітність, а кількість шлюбів зросла. Також подружжя частіше вирішували мати третю дитину, що дозволяє припустити, що нуклеарна сім'я в Швеції більше не занепадає.[6]

Причини бездітності включають, але не обмежуючись цим, таке:

добровільна

• Целібат (безшлюбність), тобто абстиненція.
• Чайлдфрі — особистий вибір, тобто рішення не мати дітей за фізичної, ментальної і фінансової можливості їх мати.
• Антінаталізм — відмова від відтворення з етичних міркувань.
• Відмова від розмноження на користь добровільного вимирання людства.

мимовільна

• Безпліддя, тобто нездатність пари зачати дитину.
  • Гінекологічні проблеми, зокрема фізичні травми, викликані попередньою вагітністю.

• Проблеми з психічним здоров'ям, зокрема когнітивні порушення (порушення виконавчих функцій) і депресія, що не дозволяє займатися вихованням дітей.

• Практичні труднощі, пов'язані з оточенням і соціальним середовищем:
  • Вплив соціальних, культурних або правових норм: відсутність партнера або партнера протилежної статі; соціальні або правові бар'єри на шляху усиновлення).
  • Економічний або соціальний тиск у бік спочатку досягнення певного рівня на кар'єрних сходах і тільки потім народження дітей, що збільшує ймовірність виходу з репродуктивного віку.
  • Брак фінансових та інших ресурсів, що ставить під сумнів шанси виносити або виховати дитину:
    • Брак фінансових ресурсів за відсутності родинної та суспільної підтримки.
    • Погана доступність медичної допомоги (часто накладається на нестачу фінансових ресурсів).
    • Недоступність послуг допомоги по господарству, необхідної через робочий графік або за медичними показаннями.

• Небажання партнера, якщо такий існує, зачати або виховувати дітей (зокрема небажання усиновити дитину).

Деякі особи або пари можуть скористатись для лікування мимовільної бездітності медичними методами. Серед можливих варіантів: штучне запліднення, інтрацитоплазматичне введення сперми (ICIS) та запліднення in vitro . Штучне запліднення — це процес, за якого сперма за допомогою мастурбації збирається і вводиться в матку відразу після овуляції. Інтрацитоплазматична ін'єкція сперми є новішою технікою, яка передбачає введення одного сперматозоїда безпосередньо в яйцеклітину, після чого яйцеклітина поміщається в матку шляхом запліднення in vitro. Запліднення in vitro (ЕКЗ) — це процес, при якому зріла яйцеклітина хірургічним шляхом видаляється з яєчника жінки, поміщається в середовище зі спермою до запліднення, а потім поміщається в матку жінки. Близько 50 000 немовлят у Сполучених Штатах зачаті таким чином, і їх іноді називають «немовлятами з пробірки».[7] До допоміжних репродуктивних технологій належать також внутрішньофалопієве перенесення гамет (GIFT) та внутрішньофалопієве перенесення зигот (ZIFT). Препарати для фертильності також можуть покращити шанси на зачаття у жінок.

Ті, хто стикається із соціальним безпліддям (наприклад, одинаки або одностатеві пари), а також гетеросексуальні пари з медичним безпліддям, можуть скористатись сурогатним материнством та усиновленням. Сурогатне материнство передбачає підсадження ембріона генетичних батьків за допомогою ЕКЗ в матку сурогатної матері. Генетичні та юридичні права на дитину мають тільки батьки, чий ембріон перенесено до організму сурогатної матері. Іншим варіантом може бути усиновлення, тобто добровільне прийняття в свою сім'ю дитини на правах сина або дочки на підставі рішення суду.

• Свідома бездітність
• Всесвітній день обізнаності про дітей, які померли під час вагітності чи незабаром після народження
• Податок на бездітність
• Ідіократія