Сурогатне материнство

Ще Плутарх описував ситуацію, що нагадує сучасне сурогатне материнство: «Стратоніка, розуміючи, що її чоловікові необхідно мати законних дітей для передачі у спадок його царської влади і не народжуючи сама, переконала його зробити дітей з іншою жінкою і дозволити їй, Стратоніці, прийняти їх як своїх рідних. Дейотар, захоплений її самовідданістю, надав їй свободу дій, і вона, вибравши з числа полонених прекрасну дівчину на ім'я Електра, звела її з Дейотаром, а народжених від цього союзу дітей виховала як своїх законних, з любов'ю і прекрасною щедрістю».

В Стародавньому Римі чоловіки віддавали своїх дружин під найм (ventrem locare) подружнім парам, де дружина була безплідна, і дитина, народжена за допомогою «найманої» матері, в подальшому була законною дитиною безплідної подружньої пари.

У стародавніх євреїв бездітні дружини вдавалися до допомоги рабинь, які народжували дитину від чоловіка такої жінки (наприклад, історія народження Ізмаїла в Книзі Буття). Але першою на руки його брала законна дружина, тим самим демонструючи своє незаперечне право на немовля.

У Кікуйю вдова, якщо її вік не дозволяє народити дитину, яка успадкувала би майно покійного чоловіка, від коханця, може найняти жінку, щоб вона народила такого спадкоємця. Така жінка розглядається як дружина померлого, оскільки найнята за рахунок його майна.

Сурматеринство як таке з'явилося в кінці минулого століття – в 1976 році в Сполучених Штатах Америки. При проведенні першого досвіду фахівці використовували яйцеклітину сурматері, запліднену сперматозоїдом біологічного батька. Слідом за цим в 1986 році лікарями були зроблені спроби запліднення ембріона біологічної матері спермою біологічного батька з його подальшою підсадкою в матку іншої жінки для виношування. Цей досвід увінчався успіхом, і через дев'ять місяців на світ з'явилася здорова дитина.[1]

Науково-технічний прогрес і процес жіночої емансипації сприяли пошуку нових шляхів вирішення проблеми безпліддя. Сучасне сурогатне материнство стало можливим після появи технологій штучного запліднення і екстракорпорального запліднення (ЕКЗ). Це уможливило отримання генетичного матеріалу від генетичних батьків з подальшою «підсадкою» його для виношування і народження дитини в природний біологічний інкубатор — організм сурогатної матері.

Вперше про успішне сурогатне материнство було заявлено в 1980 році. Першою сурогатною матір'ю стала 37-річна Елізабет Кейн зі штату Іллінойс. Жінка, яка не могла мати дітей, оскільки мала заблоковану фаллопієву трубу, уклала з Кейн договір, за яким їй проводилося штучне запліднення спермою чоловіка безплідної жінки, а після пологів Кейн виплачувалась грошова винагорода. При цьому Кейн мала трьох власних дітей.

Піонерами сурогатного материнства у Великій Британії стали Патрік Стептоу і Роберт Едвардс. Ембріони генетичних батьків, отримані в результаті екстракорпорального запліднення, були перенесені сестрі безплідної жінки, і в 1989 році вона народила дитину.

Перший випадок виношування дитини матір'ю замість безплідної дочки був зареєстрований в ПАР в 1987 році.[2]

На теперішній час сурогатне материнство стало досить поширеним явищем. Зокрема, його використовували такі знаменитості як Сара Джесіка Паркер, Ніколь Кідман, Елтон Джон, Майкл Джексон, Кріштіану Роналду, Альона Апіна, Рікі Мартін, Алла Пугачова. Сурогатне материнство є можливостю для гомосексуальних пар чоловіків для народження генетично рідних до них дітей.

Противники та противниці сурогатного материнства побоюються порочної практики перетворення дітей на товар, створення ситуації, при якій багаті люди зможуть наймати жінок для виношування своїх нащадків.

Багато феміністок вважають, що практика виношування дитини в обмін на грошову винагороду означає експлуатацію жінок, адже передбачає використання важкої репродуктивної праці жінки, її тіла за гроші, чим фактично зближується з проституюванням жінок та торгівлею людьми. Такий акцент на тілесності зводить жінку до об'єкта, а також ігнорує ризики та шкоду для здоров'я (включаючи психічну й психологічну), котрі наносяться їй вагітністю, після того, як гроші виплачено.

Існують також обґрунтовані побоювання того, що деяких сурогатних матерів може сильно психологічно травмувати необхідність віддати дитину, що стала «рідною» після вагітності і пологів (навіть якщо спочатку сурогатній матері здавалося, що вона зможе розлучитися з такою дитиною без особливих переживань).

Крім того, якість прив'язаності (емоційного зв'язку між дитиною та значимим дорослим), котра визначає якість майбутнього розвитку дитини, при виношуванні однією людиною, а вихованні іншою, стоїть під сумнівом, оскільки рання передача дитини в опіку особам, до котрих дитина не сформувала прив'язаність, підвищує ризик порушень прив'язаності, виникнення шпиталізму та, врешті, ускладнень чи порушень у розвитку дитини, психічному і фізичному.

Поширення шахрайства на репродуктивному материнстві, коли винагорода за виношування дитини не виплачується, їй не надаються домовлені права, та навіть натомість втягують у судову справу, викликає занепокоєння у міжнародній спільноті та змушує країни переглядати свої законодавства.

Релігійні діячі бачать у сурогатному материнстві аморальну тенденцію, яка підриває святість шлюбу і сім'ї. Законодавство України дозволяє проходити процес сурогатного материнства будь-якій людині з 2002 року. Закон України точно описує всі необхідні вимоги[4], щоб розпочати процес абсолютно легально. До сурогатного материнства можуть звернутися лише офіційно одружені пари. Комерційне сурогатне материнство фактично дозволене в Україні[5] – один з напрямків в основному для європейців та іспанців, в тому числі, оскільки програми сурогатного материнства тут найдешевші. Так більше 900 сімей з нашої країни змогли здійснити свою мрію про батьківство[6]. World Surrogacy

• Культовий роман-антиутопія Маргарет Етвуд «Оповідь служниці» присвячений примусовому «репродуктивному материнству» (фактично — серійним згвалтуванням ув'язнених жінок воєнною елітою, що виправдовується релігійним фундаменталізмом) в Америці майбутнього перед загрозою вимирання людства через екологічний колапс. В романі тема досліджується з точки зору «репродуктивної матері», викриваючи лицемірство еліти і попутно торкаючись небезпеки і взаємозв'язків таких соціальних феноменів, як расизм, гомофобія, проституція, диктатура, мілітаризм, релігійний фундаменталізм. У 2017 році, в період антиабортних настроїв у штаті Дональда Трампа, роман було екранізовано в однойменному серіалі (виробництво Нulu та HBO).