Сурогатне материнство

Сурогатне материнство — це допоміжна репродуктивна технологія, при застосуванні якої жінка добровільно погоджується завагітніти з метою виносити та народити біологічно чужу їй дитину, яка буде потім віддана на виховання іншим особам — генетичним батькам. Вони й будуть юридично вважатися батьками цієї дитини, попри те, що її виносила і народила сурогатна мати.

Правове регулювання сурогатного материнства у світі станом на 27 червня 2015 року:
   Обидві форми: дохідна та альтруїстична законні
   Немає правового регулювання
   Тільки альтруїстична форма законна
   Дозволена між родичами до другого ступеня споріднення
   Заборонено
   Немає регуляції/невизначена ситуація
Частина серії
Жіноче здоров'я
Портал Проєкт Стиль

Термін «сурогатне материнство» використовується дуже широко, але, більш точним формулюванням слід визнати норму, визначену ВООЗ в Женеві у 2001 році: «Гестаційний кур'єр — жінка, у якої вагітність наступила в результаті запліднення ооцитів, що належать третій стороні, сперматозоїдами, що належать третій стороні. Вона виношує плід з тією умовою або договором, що батьками народженої дитини буде одна або обидві людини, чиї гамети використовувалися для запліднення.»

Історія

Ще Плутарх описував ситуацію, що нагадує сучасне сурогатне материнство: «Стратоніка, розуміючи, що її чоловікові необхідно мати законних дітей для передачі у спадок його царської влади і не народжуючи сама, переконала його зробити дітей з іншою жінкою і дозволити їй, Стратоніці, прийняти їх як своїх рідних. Дейотар, захоплений її самовідданістю, надав їй свободу дій, і вона, вибравши з числа полонених прекрасну дівчину на ім'я Електра, звела її з Дейотаром, а народжених від цього союзу дітей виховала як своїх законних, з любов'ю і прекрасною щедрістю».

В Стародавньому Римі чоловіки віддавали своїх дружин під найм (ventrem locare) подружнім парам, де дружина була безплідна, і дитина, народжена за допомогою «найманої» матері, в подальшому була законною дитиною безплідної подружньої пари.

У стародавніх євреїв бездітні дружини вдавалися до допомоги рабинь, які народжували дитину від чоловіка такої жінки (наприклад, історія народження Ізмаїла в Книзі Буття). Але першою на руки його брала законна дружина, тим самим демонструючи своє незаперечне право на немовля.

У Кікуйю вдова, якщо її вік не дозволяє народити дитину, яка успадкувала би майно покійного чоловіка, від коханця, може найняти жінку, щоб вона народила такого спадкоємця. Така жінка розглядається як дружина померлого, оскільки найнята за рахунок його майна.

Сурматеринство як таке з'явилося в кінці минулого століття – в 1976 році в Сполучених Штатах Америки. При проведенні першого досвіду фахівці використовували яйцеклітину сурматері, запліднену сперматозоїдом біологічного батька. Слідом за цим в 1986 році лікарями були зроблені спроби запліднення ембріона біологічної матері спермою біологічного батька з його подальшою підсадкою в матку іншої жінки для виношування. Цей досвід увінчався успіхом, і через дев'ять місяців на світ з'явилася здорова дитина.[1]

Теперішні часи

Науково-технічний прогрес і процес жіночої емансипації сприяли пошуку нових шляхів вирішення проблеми безпліддя. Сучасне сурогатне материнство стало можливим після появи технологій штучного запліднення і екстракорпорального запліднення (ЕКЗ). Це уможливило отримання генетичного матеріалу від генетичних батьків з подальшою «підсадкою» його для виношування і народження дитини в природний біологічний інкубатор — організм сурогатної матері.

Вперше про успішне сурогатне материнство було заявлено в 1980 році. Першою сурогатною матір'ю стала 37-річна Елізабет Кейн зі штату Іллінойс. Жінка, яка не могла мати дітей, оскільки мала заблоковану фаллопієву трубу, уклала з Кейн договір, за яким їй проводилося штучне запліднення спермою чоловіка безплідної жінки, а після пологів Кейн виплачувалась грошова винагорода. При цьому Кейн мала трьох власних дітей.

Піонерами сурогатного материнства у Великій Британії стали Патрік Стептоу і Роберт Едвардс. Ембріони генетичних батьків, отримані в результаті екстракорпорального запліднення, були перенесені сестрі безплідної жінки, і в 1989 році вона народила дитину.

Перший випадок виношування дитини матір'ю замість безплідної дочки був зареєстрований в ПАР в 1987 році.[2]

На теперішній час сурогатне материнство стало досить поширеним явищем. Зокрема, його використовували такі знаменитості як Сара Джесіка Паркер, Ніколь Кідман, Елтон Джон, Майкл Джексон, Кріштіану Роналду, Альона Апіна, Рікі Мартін, Алла Пугачова. Сурогатне материнство є можливостю для гомосексуальних пар чоловіків для народження генетично рідних до них дітей.

Законодавство

Заборона

Сурогатне материнство заборонено законом в Австрії, Норвегії, Швеції, Франції, деяких штатах Америки, Італії, Швейцарії та Німеччині.

За порушення передбачається покарання аж до тюремного ув'язнення, наприклад, у Німеччині на строк до трьох років і штрафи, де, на відміну від Італії, покаранню не піддаються самі батьки-замовники сурогатної програми, а також сурогатні матері.

Аналогічне законодавство, що передбачає три роки в'язниці і штраф 45,000 євро за «посередництво при виношуванні плоду для іншої особи» і «симуляцію, що применшує цивільний статус дитини», діє і у Франції.

Проміжні варіанти

У Бельгії, Ірландії, Фінляндії сурогатне материнство ніяк не регламентується законом, хоча і має місце.

В Австралії, Великій Британії, Данії, Італії, Ізраїлі, Іспанії, Канаді, Нідерландах, окремих штатах Америки дозволено тільки некомерційне материнство.

В Ізраїлі угоду про сурогатне материнство потребує схвалення спеціального комітету, що складається з соціальних працівників, лікарів та релігійних діячів.

Сурогатне материнство вкрай рідко зустрічається в Японії — японська Асоціація акушерства і гінекології в принципі не схвалює такий спосіб зачаття. Приватні клініки самі вирішують — надавати клієнтам такі послуги чи ні.

Підтримка

Мусульмани, які передбачають чоловічу полігамію, схвалюють сурогатне материнство.

В Україні дозволене сурогатне материнство на комерційній основі.[3]

Критика та етичні проблеми

Противники та противниці сурогатного материнства побоюються порочної практики перетворення дітей на товар, створення ситуації, при якій багаті люди зможуть наймати жінок для виношування своїх нащадків.

Багато феміністок вважають, що практика виношування дитини в обмін на грошову винагороду означає експлуатацію жінок, адже передбачає використання важкої репродуктивної праці жінки, її тіла за гроші, чим фактично зближується з проституюванням жінок та торгівлею людьми. Такий акцент на тілесності зводить жінку до об'єкта, а також ігнорує ризики та шкоду для здоров'я (включаючи психічну й психологічну), котрі наносяться їй вагітністю, після того, як гроші виплачено.

Існують також обґрунтовані побоювання того, що деяких сурогатних матерів може сильно психологічно травмувати необхідність віддати дитину, що стала «рідною» після вагітності і пологів (навіть якщо спочатку сурогатній матері здавалося, що вона зможе розлучитися з такою дитиною без особливих переживань).

Крім того, якість прив'язаності (емоційного зв'язку між дитиною та значимим дорослим), котра визначає якість майбутнього розвитку дитини, при виношуванні однією людиною, а вихованні іншою, стоїть під сумнівом, оскільки рання передача дитини в опіку особам, до котрих дитина не сформувала прив'язаність, підвищує ризик порушень прив'язаності, виникнення шпиталізму та, врешті, ускладнень чи порушень у розвитку дитини, психічному і фізичному.

Поширення шахрайства на репродуктивному материнстві, коли винагорода за виношування дитини не виплачується, їй не надаються домовлені права, та навіть натомість втягують у судову справу, викликає занепокоєння у міжнародній спільноті та змушує країни переглядати свої законодавства.

Релігійні діячі бачать у сурогатному материнстві аморальну тенденцію, яка підриває святість шлюбу і сім'ї. Законодавство України дозволяє проходити процес сурогатного материнства будь-якій людині з 2002 року. Закон України точно описує всі необхідні вимоги[4], щоб розпочати процес абсолютно легально. До сурогатного материнства можуть звернутися лише офіційно одружені пари. Комерційне сурогатне материнство фактично дозволене в Україні[5] – один з напрямків в основному для європейців та іспанців, в тому числі, оскільки програми сурогатного материнства тут найдешевші. Так більше 900 сімей з нашої країни змогли здійснити свою мрію про батьківство[6]. World Surrogacy

В культурі

Примітки

  1. Сурогатне материнство за кордоном: історія та практика.
  2. Ю. А. Дронова. Що потрібно знати про сурогатне материнство, 2007
  3. Новини медицини та фармації (ред.). Правове регулювання сурогатного материнства в Україні. сьогодення та перспективи. mif-ua.com.
  4. Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні // Верховна Рада України : офіційний сайт.  2013. — 9 вересня.
  5. Комерційне сурогатне материнство: огляд міжнародно-правових підходів / Ганна Колесник, Ігор Свєтлічний, Артур Погоріленко // Вища школа адвокатури НААУ : офіційний сайт. — Київ, 2021. — 2 лютого. — Дата звернення: 04.11.2021.
  6. «За статистичними даними, за рік в Україні налічується близько 500 сурогатних вагітностей».
        Актуальні питання правового регулювання сурогатного материнства в сучасному законодавстві України : [PDF] / Олена Литвин, Катерина Грудєва // Адміністративне право і процес : академічний журнал. — Київ, 2021. № 1 (25 січня). — С. 149. — Дата звернення: 04.11.2021.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.