Бельведер (Відень)

Віденський Бельведер, гравюра, 1753

Палац Бельведер був зведений за велінням принца Євгенія Савойського (1663-1736). Ідею втілив відомий віденський архітектор Йоган Лукас фон Гільдебрандт. У 1700 на схилі пагорбу, що спускався до міста, почалися роботи з влаштування парка на французький манер. А в 1713 взялися за будівництво споруди Нижнього палацу, що тривало три роки.

Головну будівлю комплексу — Верхній палац, звідки за планом повинен був розгортатися дивовижний вигляд на Відень, споруджений у 1721—1723.

Після смерті принца Євгенія Савойського Карл VI придбав його бібліотеку, яка склала істотну частину імператорської бібліотеки в Гофбурзі (нині Національна Бібліотека).

У 1752 імператриця Марія Терезія придбала обидва палаци разом з парком. Правда, Бельведер досить довго був у запустінні, оскільки правителька й далі використовувала Шенбрунн як свою літню резиденцію. У Бельведері ж періодично влаштовувалися барвисті вистави і фестивалі. Найпишніше святкування було влаштоване тут на честь заручин Марії Антуанети з майбутнім королем Франції Людовиком XVI.

Наприкінці 1770-х Йосиф II вирішив перевезти велику частину імператорської колекції з Гофбурґа у Верхній Бельведер і велів видати каталог художніх творів, що містились у палаці. Так Бельведер став одним з перших музеїв в Європі, відкритих для громадськості.

У 1897 палац став резиденцією спадкоємця австрійського престолу принца Франца Фердинанда. Він потурбувався про те, щоб у палаці були проведені електрика і центральне опалення. Отже, замок доби бароко був адаптований під житлові і службові приміщення.

Із початком Першої світової війни, Верхній Бельведер запустів, тоді Нижній палац вже з 1903 перетворений на картинну галерею. Попри передвоєнний неспокій, а згодом військовий час, спеціальна комісія піклувалася про регулярне поповнення художньої колекції. Так, наприклад, найвідоміша картина Ґустава Клімта «Поцілунок» була придбана музеєм практично відразу ж після її написання у 1908.

«Юдіт» Клімта у зібранні Австрійської галереї Бельведеру

Після Першої світової війни, у 1920-1921, музей Бельведер ґрунтовно змінився. У Нижньому палаці розмістився музей бароко; у Верхньому — Галерея мистецтва XIX століття; оранжерею ж перетворили на Галерею сучасного мистецтва.

Практично всі твори австрійського бароко були перевезені з художньо-історичного музею (нім. Kunsthistorisches Museum) до палацу Нижній Бельведер. У економічно кризові 1930-ті музею, однак, вдавалося поповнювати своє зібрання шедеврами класичного і сучасного мистецтва з Франції та Німеччини.

Під час ІІ Світової війни в жовтні 1944 року західна частина Верхнього палацу була зруйнована бомбою, а в лютому 1945 подібна доля спіткала і західне крило Нижнього палацу.

По війні після тривалих і наполегливих реставраційних робіт нарешті в 1953 в Нижньому палаці був знову відкритий музей бароко, а в липні 1954 частина зібрання предметів мистецтва XIX та XX століть була виставлена у Верхньому Бельведері і в Оранжереї.

У повоєнний час на Бельведері була зосереджена увага австрійської та світової громадськості. Адже в травні 1955 року са́ме в Мармуровій залі Верхнього палацу відбулося підписання Державного Договору про відновлення незалежної і демократичної Австрії представниками Австрії та 4 держав-переможниць ІІ Світової війни — СРСР, США, Великоої Британії та Франції. Так, Австрійська Республіка, приєднана під час війни до німецького Третього Рейху, а з 1945 року зайнята союзними військами, знову здобула повну державну незалежність.

Наприкінці ХХ століття закінчилася ґрунтовна реконструкція Верхнього палацу — знову відкриті для огляду зали палацу з виставленими із запасників художніми творами надають можливість побачити палацову капелу, розписану провідними італійськими живописцями XVIII століття, роботи австрійського майстра Макарта, а також багате зібрання полотен європейського імпресіонізму — від Дега до Ренуара і Ґоґена, і найбільшу колекцію творів австрійських еспресіоністів та модерністів — картини Еґона Шіле та гордості вітчизняного мистецтва Ґустава Клімта.