Євген Савойський

Народився у Парижі. Він був молодшим сином принца Євгена Моріса Савойського-Каріньянського графа де Суассона і його дружини Олімпії Манчіні, племінниці кардинала Джуліо Мазаріні. З боку батька Євген належав до стародавнього роду герцогів Савойських, будучи правнуком савойського герцога Карла Еммануїла I.

Після вигнання матері з Франції у зв'язку з справою про отрути 20-річний Євген відправився на поля Великої турецької війни захищати обложений османами Відень, де під його командуванням бився полк драгунів. Після цього брав участь у звільненні Угорщини від османських військ у 1684—1688.

У 1690 його призначено командувачем австрійськими військами в Італії та з'єднався у військовому союзі з герцогом савойським Віктором-Амадеєм. Останній всупереч порадам Євгена вступив з французами у бій при Стаффарді, був розбитий, і лише хоробрість та розпорядливість Євгена врятували союзні війська від остаточної загибелі.

У 1691 примусив маршала Ніколя Катіна зняти облогу фортеці Коні; того ж 1691 року з авангардом армії герцога Савойського вторгся до Дофіне та оволодів кількома фортецями.

У 1697 здобув блискавичну перемогу над османами під Зентою, яка сприяла укладенню в 1699 вигідного для Австрії Карловицького миру.

Під час війни за іспанську спадщину в 1701 призначий головнокомандувачем в Італії, де здійснив важкий перехід через Тридентські Альпи, та після перемог під Капрі та Кіарі зайняв Ломбардію до річки Оліо. Кампанію 1702 він почав раптовим нападом на Кремону, при якій був узятий у полон маршал Франсуа де Невіль Вільруа; потім вельми майстерно оборонявся проти переважаючих сил герцога Вандома.

Призначений президентом гофкрігсрата, Євген прийняв ряд заходів, які врятували Австрію від найбільшої небезпеки, у яку поставило її повстання угорців та успіхи французів у Баварії.

У 1704 разом з герцогом Мальборо Євген здобув перемогу під Гохштедтом, яка спричинила відділення Баварії від союзу з Людовіком XIV.

У 1705 посланий до Іспанії, де зупинив успіхи Вандома, а в 1706 здобув перемогу під Турином, яка змусила французів звільнити Італію.

У 1707 вторгся до Провансу та взяв в облогу Тулон, але безуспішно.

У 1708 разом з Мальборо розбив Вандома при Ауденарді та взяв Лілль, а в 1709 завдав Віллару поразку під Мальплакою.

У 1712 розбитий при Денені та в 1714 підписав Раштаттський мир.

1716 року він розбив османів під Петервардейна (нині — Нові-Сад) і взяв Темешвар, а наступного року здобув рішучу перемогу під Белградом. Ці перемоги завдали сильного удару могутності Османської імперії в Європі та привели в результаті до Пожаревацького миру.

До 1724 року він був штатгальтером в австрійських Нідерландах. Карл VI ставився до Євгена не з такою довірою, як Леопольд I і Йосип I; ворожа йому партія при дворі посилилася, але все ж його вплив відчувався при вирішенні всіх важливих державних питань.

У 1726 році принц Євген, що був одним з лідерів русофільської партії при віденському дворі, уклав з Росією Віденський союзний договір[1].

У ролі головнокомандувача Євген з'явився ще раз у війні за польський спадок (1734-1735), але через хворобу незабаром його відкликано.

Відмінні риси принца Євгена як полководця — сміливість та рішучість, заснована на глибокому розумінні супротивників та бойової обстановки, невичерпність у вишукуванні коштів для здійснення намічених планів, холоднокровність у найкритичніші хвилини та вміння прив'язати до себе серця солдатів.

Пам'ятник принцу Євгену на Площі Героїв у Відні

Принцу Євгену встановлено пам'ятник у Відні (автор — Антон Домінік Фернкорн) і в Будапешті (автор — Йозеф Рона).

Ім'я принца носив дредноут австрійського флоту типу «Вірібус Унітіс».

У Великій Британії за часів Першої світової війни ім'ям принца Євгена був названий монітор «Prince Eugene».

У Третьому рейху ім'ям принца Євгена була названа 7-ма добровольча гірська дивізія СС «Принц Ойген» та важкий крейсер Крігсмаріне, а також 33-й танковий полк 9-ї танкової дивізії Вермахту, чиєю емблемою було символічне зображення вершника на коні.

В Італії ім'ям Євгена Савойського був названий один з легких крейсерів типу «Дюка д'Аоста» («Еудженіо ді Савойя») часів Другої світової війни.

Зберігся ряд палаців у стилі бароко, побудованих за замовленням Принца Євгена. Найвідомішим з них є розташований у Відні палац Бельведер. Найбільш великим — розташований за декілька кілометрів від Братислави (але на території Австрії) літній палац Шлосс Гоф.

Його ім'ям названі тропічні дерева роду Eugenia, ефірна олія яких — джерело пахучої сполуки євгенолу.

Про хороброго принца склали пісню, відому декількома мовами, які були популярними в Австрійській імперії, у тому числі і на латині. Пісня присвячена перемозі над османами під Белградом 1717 р.[2]

• Битва під Зентою

• Feldzüge des Prinzen Eugen von Savoyen. — Wien : Verlag des K.K. Generalstabes, 1876-1892.
• Arneth A. R. Prinz Eugen von Savoyen. — Wien, 1864.
• Evola J. Eugenio di Savoia // La Stampa. — 1943. — № XXI. (італ.)
• Kausler F. G. F.Das Leben des Prinzen Eugen von Savoyen. — Freib., 1838-39.
• Köster M. Russische Truppen für Prinz Eugen. — Wien : Österr.Bundesverlag, 1986.
• Голицын Н. С. Великие полководцы истории. — СПб. : Тип. Товарищества «Общественная польза», 1875.
• Ивонин Ю. Е. Євген Савойський: останні роки життя. // Вісник Удмуртського університету. 2010. Вип. 1. З. 24-32.
• Неліповіч С. Г. Союз двуглавых орлов. Русско-австрийский военный альянс второй четверти XVIII в. — М. : Объединенная редакция МВД России, Квадрига, 2010. — ISBN 987-5-91791-045-1.

• Євген Савойський