Берингія

Берингія — сухопутний міст приблизно завширшки (при найнижчому рівні моря) 1 600 км з півдня на північ, який з'єднував сучасну Аляску і Східний Сибір в різні часи льодовикових періодів плейстоцену. На терені не було льодовика через те що терен знаходився в дощовому сутінку і південно-західні вітри залишали опади з Тихого океану на повністю замороженому Аляскинському хребті. Степ, котрий по суходолу простягнувся на декілька сотень кілометрів в глиб континенту, назвали Берингія.

Берингія
Названо на честь Берингова протока
Розташовується на водоймі Берингове море
У межах геооб'єкта Берингова протока
 Берингія у Вікісховищі
Навігаційна діаграма Берингової протоки, з розташуванням колишнього суходолу між Азією і Північною Америкою
Зміна суходолу Берингії

Вчені вважають, що маленька людська популяція, яка пережила останній льодовиковий період в Берингії була ізольована від першопочаткової громади в Азії близько 5 000 років, перед початком заселення Америки близько 16 500 років тому, коли американські льодовики розпочали танути відкриваючи шлях на південь.[1][2][3][4]

Географія

Берингова протока, південь Чукотського моря і північ Берингова моря є мілководними. За часів циклів глобального похолодання, як то останній льодовиковий період, велика кількість води концентрується в льодовиках Арктики і Антарктики, що приводить до зниження морського рівня і появу суходолу на шельфі, який після танення льодовиків був знов затоплений. Інші сухопутні мости були також і також пізніше були затоплені: приблизно 14 000 років тому, материк Австралія був зв'язаний з Новою Гвінеєю і Тасманією; Британські острови були зв'язані з континентальною Європа через сухий шельф Ла-Маншу; і сухий басейн Південно-Китайського моря зв'язував Суматру, Яву і Борнео з Азією.

Підвищення і падіння рівня моря відкривали Берингію в плейстоцені декілька раз. Сухопутний міст у Берингії існував в останні два льодовикових періоди: 35 000 тому та 22 000-7 000 років до Р.Х.. Протока по-друге з'явилась приблизно 15 500 років тому, [5] і 6 000 тому прийняла сучасні риси[6]

Вільна від криги Берингія була величезною резервацією під час останнього Вюрмського льодовикового максимуму; тут вижили рослини, які змогли пристосуватись до незахищених від вітру умов субарктики.[7], але довкілля Берингії постійно змінювалось, з ним змінювалось які рослини і тварини могли вижити. Великий суходіл міг бути як бар'єром, так і мостом: під час холодніших періодів льодовики просунулись, і кількість опадів зменшилася. Під час тепліших періодів, дощ і сніг змінювали ґрунти і стік. Скам'янілості вказують, що на той час смерека, береза і тополя росли північніше сьогоденної північної межі, а клімат тоді був теплішим і вологішим. Мастодонтам, яким було потрібно багато їжі, було б важко вижити в сухій тундрі. Навпаки, мамонт процвітав у Берингії, на що вказує ландшафт, котрий був вельми строкатим.

Міграція людства і тварин

Берингійський суходіл важливий за декількома причинами, не в останню чергу він дозволив людству заселити Америку 25 000 років тому. [8] [9] Тварини також були спроможні мігрувати через Берингію. Ссавці, що виникли в Азії, мігрували в Північну Америку. Це хоботні і леви, які еволюціонували в ендемічні види в Америці, на сьогодення вимерлі. Коневі і верблюдові виникли в Північній Америці (і пізніше вимерли там), мігрували до Азії.

Примітки
  1. Goebel, Ted; Waters, Michael R.; O'Rourke, Dennis H. (2008). The Late Pleistocene Dispersal of Modern Humans in the Americas. Science 319 (5869): 1497–1502. doi:10.1126/science.1153569.
  2. Fagundes, Nelson J. R.; et al. (2008). Mitochondrial Population Genomics Supports a Single Pre-Clovis Origin with a Coastal Route for the Peopling of the Americas. American Journal of Human Genetics 82 (3): 583–592. doi:10.1016/j.ajhg.2007.11.013.
  3. Tamm, Erika; et al. (2007). Beringian Standstill and Spread of Native American Founders. PLoS ONE 2 (9): e829. doi:10.1371/journal.pone.0000829.
  4. Achilli, A.; et al. (2008). The Phylogeny of the Four Pan-American MtDNA Haplogroups: Implications for Evolutionary and Disease Studies. PLoS ONE 3 (3): e1764. doi:10.1371/journal.pone.0001764.
  5. E.C. Pielou, After the Ice Age: The Return of Life to Glaciated North America (Chicago: University of Chicago Press) 1991:19 and note.
  6. Isostatic rebound has continued to raise some sections of coast.
  7. D.M. Hopkins, et al., Paleoecology of Beringia (New York: Academic Press) 1982.
  8. National Genographic. "Atlas of the Human Journey." 2005. May 2, 2007.
  9. Hey, Jody (2005). On the Number of New World Founders: A Population Genetic Portrait of the Peopling of the Americas. PLoS Biology 3 (6): e193. doi:10.1371/journal.pbio.0030193.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.