Бернардо О'Гіґґінс

Бернардо Рікельме О'Гіггінс народився 20 серпня 1778 року в родині генерал-капітана Чилі та віце-короля Перу А. О'Гіґґінса. Освіту здобув у Перу, Іспанії та Великій Британії. У Лондоні підтримував зв'язок з Франсиско Мірандою, який вплинув на формування його політичних поглядів. 1802 року повернувся на батьківщину. 1811 року став членом Національного конгресу, тоді ж увійшов до революційної урядової хунти Х. М. Каррері. Створивши селянський загін, виступив проти урядових військ. У 1813 — 1814 роках — командувач військами патріотів. Після поразки у битві при Ранкагуа 1814 року відступив на територію Аргентини. Незабаром приєднався до визвольної армії Хосе де Сан-Мартіна, яка складалася з аргентинців та чилійців, разом з Сан-Мартіном підготував Андську армію, що розгромила іспанців у битві при Чакабуко 1817 року.

Будучи з лютого 1817 по січень 1823 року верховним правителем Чилі, підписав 1 січня 1818 року Декларацію незалежності Чилі. О'Гіггінс також здійснив ряд прогресивних реформ, зокрема скасував колоніальні податки, заснував державні початкові школи. До кінця правління встановив практично диктатуру. Під тиском опозиції у січні 1823 року був змушений піти у відставку та емігрувати. Помер у Перу. У Чилі його називають «батьком незалежності»[1].