Битва при Імбросі

Взимку 1912 року, під час Балканської війни, внаслідок холоду, холери, нестачі провіанту та наступу болгарських військ Османська імперія опинилась перед загрозою втрати Константинополя. Для захисту інтересів країн, що підписали Берлінський трактат, до Константинополя було відправлено німецьку ескадру, яка складалася всього з двох кораблів — лінкору «Гебен» та легкого крейсеру «Бреслау». 5 листопада, прискорено споряджені німецькі кораблі відправились до місця призначення.

28 липня 1914 року Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. Німецька ескадра, командиром якої був адмірал Вільгельм Сушон, стояла в Адріатичному морі, де проводився ремонт парових котлів. Після оголошення війни Німеччиною та початку Першої світової війни, адмірал Сушон вивів ескадру у Середземне море, не закінчивши ремонт. 1 серпня ескадра прибула до Бріндізі, Італія, де Сушон сподівався поповнити запаси вугілля. Однак італійська влада, побажавши зберегти нейтралітет, відмовила адміралу.

Англійські кораблі переслідують «Гебен» та «Бреслау»

30 липня 1914 року Перший Лорд Адміралтейства Вінстон Черчіль віддав наказ командувачу Середземноморським флотом Королівських ВМС адміралу Арчібальду Мілну забезпечити безпечне перевезення французьких колоніальних військ з Алжиру до Франції. Середземноморський флот Британії складався з трьох сучасних лінкорів, 4 броненосних крейсерів, 4 легких крейсерів та 14 есмінців.

Не маючи чітких наказів, адмірал Сушон підійшов до берегів Африки, для здійснення атаки на французькі укріплені порти. 3 серпня, о 6-й годині вечора Сушон отримав радіограму про початок німецько-французької війни. Вранці 4 серпня від адмірала фон Тірпіца було отримано наказ висуватись у напрямку Константинополя. Німецька ескадра все ж завдала удару по французьких портах Філіппвіль та Бон, після чого відправилась до італійського міста Мессіна, де Сушон сподівався поповнити запаси вугілля.

Зустрівшись із англійськими кораблями, Сушон все ж відірвався від переслідування, та 10 серпня досягнув Дарданелл. 16 серпня, після німецько-османських дипломатичних переговорів, «Гебен» та «Бреслау» увійшли до складу Османського флоту (німецьким кораблям було заборонено пропливати через Босфор). Команда та головнокомандувач залишалися німецькими. Німецька ескадра значно вплинула на рішення Османської імперії вступити у війну.

Німецька ескадра здійснила численні військово-морські походи у Чорне море, затопивши багато російських кораблів. Присутність німецьких кораблів також унеможливила десант російських військ у Константинополь.

Після революції та виходу Росії з війни німецьке військово-морське командування почало планувати військові дії проти Антанти перед Дарданеллами. 2 грудня 1917 року турецьке головне командування відправило повідомлення командувачу османським флотом, де зазначалося, що дві ворожі дивізії залишили Македонію. Антанта планувала перекинути ці дивізії до Палестини через місто Салоніки. Для перешкоджання операції турецьке командування просило надіслати підводні човни, однак через несправність останніх аналогічне прохання було відправлене німецькому Морському генеральному штабу в Берліні. Німецьке командування відповіло, що вважає можливим проведення крейсерської операції «Гебена» та «Бреслау», які висунуться до Салонік, уникаючи значних військово-морських з'єднань ворога. Операція, запропонована німецьким командуванням, мала на меті не перешкодити перекиданню ворожих військ до Палестини, а змусити ворога виділити значні сили для захисту від німецької ескадри. Останнє дало б більше цілей, і підводні човни завдали б більших втрат ворожому флоту.

SMS «Бреслау»

Головнокомандувач турецьких збройних сил Енвер-паша погодився на проведення операції, однак відзначив два моменти:

• «Гебен» і «Бреслау», які в майбутньому мають перейти під повний контроль Туреччини (до цього кораблі були в османській власності тільки формально), мають величезне значення для турецького флоту;
• Німецька ескадра, навіть якщо не зустріне значних сил Антанти, має остерігатись підводних човнів та мін.

SMS «Гебен»

Після обміну телеграмами із німецьким командуванням в Берліні, почались приготування до операції. В першу чергу кораблі мали бути завантажені вугіллям. Станом на 21 грудня «Гебен» мав у своїх вугільних ямах 1385 т вугілля (при максимальному запасі у 3000 т), а «Бреслау» — 157 т (при максимальному запасі у 1200 т). В середині грудня, у порту міста Зунгулдак вугіллям було завантажено турецькі ескадронні міноносці, 21 грудня було завантажено «Бреслау». Для «Гебена» умови були менш сприятливими. Він прибув до Зунгулдаку 15 січня, однак був вимушений стати на відкритому рейді та приймати вугілля з магонів, часто при несприятливих погодних умовах. Врешті-решт, 18 січня вугільні ями лінійного корабля було повністю завантажено.

Остерігаючись шпигунів та можливого витоку інформації, про операцію було повідомлено лише вузьке коло офіцерів. Відкритою проблемою залишалась занадто вузькі проходи через турецькі мінні загородження. Для безпечного проходження німецьких кораблів їх слід було збільшити з 75 до 220 м та організувати освітлення для нічного плавання. Щоб не привернути увагу ворожих розвідувальних літаків, роботи щодо розширення проходів доводилось виконувати в останній момент.

18 січня турецькі тральщики перевірили води поблизу Дарданелл на наявність мінних полів. Було проведено повітряну розвідку, яка повідомила, про значні ворожі сили поблизу островів Лемнос та Імброс. Турецьке командування перекинуло авіацію з військової бази Ксанті до місця проведення операції. Ввечері 19 січня берегові батареї були повністю готові.

Згідно із даними розвідки було розроблено план операції: між островами Імброс та Тенедос на патрулюванні знаходився ескадрений міноносець. Його потрібно було обійти або несподівано атакувати та потопити для того, щоб запобігти передчасному виявленню німецьких кораблів. На світанку «Гебен» мав несподівано з'явитись перед найсильнішими англійськими кораблями, а «Бреслау» мав взяти на себе легкі військово-морські сили ворога та знищення авіастанції. Після виконання цієї фази операції планувалась атака на Мудроську бухту на острові Лемнос. Постріли непрямим наведенням дозволяли знищити англійські кораблі, що тісно скупчились в бухті. В цей час «Бреслау» мав знаходитись поблизу південної частини острова та стежити за великими англійськими кораблями і результатами дії німецького підводного човна UC-23. UC-23 був єдиним боєздатним підводним човном в районі проведення операції, там мав зайняти позицію на виході з Мудроської бухти. Турецькі ескадрені міноносці «Барса» (Barza), «Нумуніхам'єт» (Numuneihamiyet), «Самсон» (Samsun) та «Муавінтіміллі» (Muavenetimilliye) мали охороняти вхід до Дарданелл, перешкоджаючи англійським підводним човнам займати позиції на шляху відступу німецької ескадри. Турецькі літаки мали вилетіти на допомогу при першому наказі Ребейра-Пашвіца.

Командувач флотом не бачив безпосередньої небезпеки у виході ескадри в море: давно не було ніякої інформації про дії ворожих підводних човнів, а більшості мінних полів вже не існувало. Кораблі були завантажені вугіллям, до того ж почали поширюватись чутки про підготовку операції та розширення проходів через турецькі мінні загородження в Дарданеллах. Ребейр-Пашвіц призначив операцію на 19 січня.

Німецька ескадра складалась з двох кораблів:

Лінійній крейсер «Гебен» (Явуз Султан Селім)

Спуск на воду: 28 березня 1911
В складі ВМС: 2 липня 1912
Водотоннажність — 23 000 т, довжина — 186 м, швидкість — 29-31 вуз., озброєння — 10-280 мм/50, 12-150 мм/45, 12-88 мм/45, 4 торпедні апарати, особовий склад — 1013 осіб

Легкий крейсер «Бреслау» (Міділі)

Спуск на воду: 16 травня 1911
В складі ВМС: 1912
Водотоннажність — 4550 т, довжина — 136 м, швидкість — 27,6 вуз., озброєння — 12-105 мм/45, 2 торпедних апарати, особовий склад — 373 особи

Османська ескадра складалась з чотирьох міноносців: «Барса» (Barza), «Нумуніхам'єт» (Numuneihamiyet), «Самсон» (Samsun) та «Муавінтіміллі» (Muavenetimilliye). Активної участі у бойових діях ескадра не брала.

Англійська ескадра складалась з чотирьох кораблів:

Монітор «Реглен»

Спуск на воду: 29 квітня 1915
В складі ВМС: травень 1915
Водотоннажність — 6250 т, довжина — 102 м, швидкість — 11 км/год., озброєння — 2 360-мм гармати, 1 150-мм гармата, 2 торпедних апарати, особовий склад — 198 осіб

Есмінець «Тайгріс»

Спуск на воду: 19 лютого 1912
Водотоннажність — 770 т, довжина — 75 м, швидкість —50 км/год вуз., озброєння — 2 101-мм гармати, 2 торпедних апарати, особовий склад — 72 особи

Монітор «M28»

Спуск на воду: 28 липня 1915
Водотоннажність — 540 т, довжина — 54 м, швидкість — 11 вуз., озброєння — 1 76-мм гармата, 1 57-мм гармата, особовий склад — 69 осіб

Есмінець «Лізард»

Спуск на воду: 10 жовтня 1911
Водотоннажність — 990 т, довжина — 75 м, швидкість — 28 вуз., озброєння — 2 101-мм гармати, 2 торпедних апарати, особовий склад — 72 особи

Газета «Таймс» від 22 січня 1918 року:

Не зважаючи на ганебну діяльність «Бреслау» та «Гебену», не було інших двох кораблів, які б так вплинули на хід війни. У військово-морській історії вони залишаться назавжди. Історія їх прориву з Мессіни ілюструє одну з наших найбільших помилок.