Битва при Паніоні

Держави Селевкідів і Птолемеїв вели довгу боротьбу за панування над Келесирією. Провінція знаходилась під контролем Птолемеїв. Попередня, Четверта Сирійська війна була невдалою для Антіоха III. Поразка у вирішальній битві тої війни — битві при Рафії 217 р. до н. е. не дозволила відвоювати Келесирію. Після відновлення контролю над Верхніми сатрапіями і придушення заколоту Ахея цар Селевкідів міг знову спробувати відвоювати Келесирію. Перед початком війни Антіох III Великий та македонський цар Філіп V уклали договір між собою. Полібій вважав що основною ціллю був розділ володінь Птолемеїв в Малій Азії та районі Егейського моря. У 202 р. до н. е., син Птолемея Трасея, птолемеївський губернатор Келесирії, перейшов на бік Антіоха III Великого, правителя Держави Селевкідів.[1] Весною 202 до н. е. Антіох розпочав вторгнення до Келесирії і захопив Дамаск.[2] До осені 201 р. до н. е., було окуповано більшу частину Келесирії, після чого цар зі своєю армією повернувся в зимові квартири до Сирії.[1] Протягом зими Скопас з Етолії, командувач армії Птолемеїв, знову повернув під контроль египтян Палестину. Антіох зібрав свою армію в Дамаску і влітку 200 р. до н. е. почав рух до Палестини де він зустрівся з армію Птолемеїв біля Панію в районі гори Хермон.[1]

З джерел відомо що битва відбулась «в Келесирії, біля Паніуму». Ізраїльський дослідник Б. Бар-Кохва локалізував місце битви біля Паніона, нині Баніас, Голанські висоти біля витоків р. Йордан.[3]

Антіох Молодший, син Антіоха III, командував елітними катафрактами армії Селевкідів і вночі перед битвою зайняв пагорб за річкою, ймовірно Тель Хамру[10], передгір'я гори Гермон. На світанку цар Антіох з усією армією переправився через річку і вишикувався для битви.[13] Атака катафрактів Селевкідів на правому фланзі розпочала битву. Вони швидко розгромили птолемеївську кавалерію під командуванням Птолемея, син Аеропа.[5] У центрі фаланга Птолемеїв почала наступ і відтіснила фалангу Селевкідів.[5] Завдяки контратаці бойових слонів Антіох III нейтралізував успіх Скопаса, зупинивши наступ єгипетської армії.[14] Полібій вказує, що в описі битви Зеноном пропущені деякі важливі моменти, наприклад як бойові слони та легкоозброєні воїни Селевкідів що стояли попереду фаланги змогли відійти і потім контратакувати.[15] Приблизно в цей час катафракти Селевкідів на чолі Антіохом Молодшим завершили переслідування ворожої кавалерії і повернулись на поле бою. Вони атакували з тилу птолемеївську фалангу.[5] З двох сторін атакували бойові слони, фалангіти і катафракти, відносно нерухома фаланга Птолемеїв була знищена на місці.[5]

	…коли фаланга була оточена слонами і кавалерією, сталась жорстока різанина…
— Полібій[16]

Скопас, розташований на правому крилі, втік з поля бою, забравши з собою 10 000 солдат.[17]

Джерела не повідомляють точні дані про втрати, тому дослідники лише роблять припущення, проводячи аналогії з іншими битвами епохи. Наприклад, виходячи з показників втрат фаланги в битвах при Магнезії в 190 р. до н. е. і при Підні в 167 р. до н. е., фаланга Птолемеїв, можливо, втратила 17 500–20 825 убитими полоненими.[18] Йосип Флавій говорить що була знищена значна частина військ.[19]

Скопас із залишками армії в 10 000 тис. відступив до Сидону; інші підрозділи армії Птолемеїв втекли до Єрусалима, Фінікії, Самарії і Десятимістя.[20] До кінця 198 р. до н. е. всі вони були змушені здатися.[20] Після цього Антіох III Великий встановив контроль над Палестиною і Фінікією. Втрата Келесирії, успішна військова кампанія Антіоха III в Малій Азії та внутрішні проблеми змусили Птолемеїв піти на мирні переговори з Антіохом у 195 р. до н. е. Умовами миру було визнання Келесирії за Державою Селевкідів та укладення шлюбу між Птолемеєм V і дочкою Антіоха III, Клеопатрою.[21] Інші важливі наслідки для Держави Птолемеїв — зменшення чисельності македонських поселенців як класу і зменшення їхньої ролі в державі в наступні роки.[22]

Вигляд на імовірне поле бою битви

У зв'язку з тим розповідь Полібія про битву не збереглась, в його «Загальній історії» вміщено лише критичні зауваження до опису битви Зеноном Родоським. Відтак дослідники зіткнулись з наступними проблемами: датування битви, встановлення місця битви, підрахунок чисельності сил обох сторін та їх розташування на полі бою, відтворення перебігу битви. Реконструкція битви від Бар-Кохви є припущенням що битва проходила на двох «полях бою», розділених річкою. Дехто з дослідників підтримує таку версію,[23] але інші своїх реконструкціях залишають лише одне, північне «поле бою».[24] А. Абакумов запропонував універсальний варіант реконструкції, який би зміг відповісти на більшість проблемних питань.[7]

Першоджерела

• Полібій, «Загальна історія»
• Йосиф Флавій. Юдейські старожитності.

Література

• Bar-Kochva, Bezalel (1979). The Seleucid Army: Organization and Tactics in the Great Campaigns.
• Bennett, B.; Roberts, M. (2012). Twilight of the Hellenistic World.
• Johstono, Paul (2017). "No Strength To Stand": Defeat at Panium, the Macedonian Class, and Ptolemaic Decline. У Clark, Jessica H.; Turner, Brian. Brills Companion to Military Defeat in Ancient Mediterranean Society. Leiden: Brill Publishers. ISBN 978-9004298583.
• Grainger, John D. (2010). The Syrian Wars.
• Абакумов, А. Последний триумф Антиоха Великого: битва при Панионе (200 г. до н. э.).