Елліністичний Єгипет

Елліністичний Єгипет, або Єгипет Птолемеїв — період в історії Єгипту, що розпочався від завоювання Єгипту Александром Македонським 332 до н. е. і тривав до 30 до н. е. — римського завоювання Єгипту, після чого був перетворений на римську провінцію.

Держава Птолемеїв близько 200 до н. е.

Завоювання Єгипта та перші Птолемеї

Перстень Птолемея VI Філометора - елліністичного царя, Лувр

Перстень Птолемея VI Філометора - єгипетського фараона, Лувр

У 332 до н. е. Александр Македонський прибув до Єгипту для його завоювання, де був проголошений фараоном і втіленням Зевса-Амона. Тим самим закінчилося правління Ахеменідів в Єгипті. Через 9 років 323 до н. е. Александр раптово помер у Вавилоні. Його смерть спричинила за собою двадцятирічні війни між діадохами, які боролися за владу у величезній імперії Александра. Результатом цієї боротьби став розділ захоплених Александром територій. Єгипет дістався Птолемею I (правив у 323 — 283 до н. е.), який проголосив себе царем у 305 до н. е. Заснована Птолемеєм династія правила Єгиптом до самого його завоювання римлянами.

Птолемея I прийнято характеризувати як розумного талановитого політика. На це вказує і те, що він єдиний з діадохів помер природною смертю.[2] Він оголосив, що Александр Македонський — покровитель його роду, підтвердженням чого служив той факт, що Александр був похований в Александрії. Культ Александра поширився по всьому Єгипту.

270 до н. е. померла дружина Птолемея II Філадельфа Арсіноя II і незабаром була обожнена. Наступні правителі ставали богами вже за свого життя, незабаром після сходження на престол. Цей культ, по-перше, був успадкований від Стародавнього Єгипту, а по-друге, свідомо зміцнювався династією Птолемеїв, щоб довести свою законність і посилити владу.

За правління сина Птолемея I Птолемея II (правив у 283 — 246 до н. е.) Єгипет піднісся, але найбільшої могутності досяг за Птолемея III (правив у 246 — 222 до н. е.). Державі Птолемеїв належали Киренаїка, Кіпр, Палестина, Південна Сирія, західна частина Малої Азії, узбережжя Фракії і Геллеспонт, острови Егейського моря.

Соціально-економічний та адміністративний устрій

Влада

В управлінні Єгиптом доби Птолемеїв органічно поєднувалися риси як греко-македонські, так і власне єгипетські. Уся повнота влади належала Царю. Його опорою був величезний штат чиновників. Збереглася величезна кількість канцелярського листування. Діловодство велося грецькою мовою. При дворі Птолемеїв жили традиції Александра: існував «царський журнал», велася велика кореспонденція. Існували вищі придворні посади: «родичів», «рівних за шаною родичам», «перших друзів», «рівних першим друзям», «друзів», «спадкоємців» і т. д.

На вершині адміністративної ієрархії перебувала посада діойкета (грец. Διοικητής — управитель) — керуючого господарством і фінансами, він також відав царською скарбницею, обліком господарських ресурсів, обліком і збором надходжень, контролював витрати. Діойкет був першим сановником у державі і за певних здібностях міг стати всемогутнім. Таким, наприклад, був діойкет Аполлоній у період правління Птолемея II.

Хора

Усі населені пункти, крім трьох полісів, входили до хори (грец. Χώρα — земля, країна), тобто не мали самоврядування. Хора ділилася на номи (цей поділ зберігся з давнього часу), які багато в чому продовжували бути відокремленими. Номи ділилися на топархії, а ті, у свою чергу, — на коми. Функції номархів перейшли до стратегів. Секретар, який відав усім діловодством нома, називався царським секретарем. Відповідні посади були і в топархіях, і в комах. Призначення на них залежало від діойкета.

Діяльність усіх цих посадових осіб була тісно пов'язана із фінансовими чиновниками, які також підпорядковувались діойкету. Головним фінансистом у номі був економ (грец. Οἰκονόμος — керуючий будинком, господар). До нашого часу дійшла «Інструкція економа» III століття до н. е., яка дає чітке уявлення про його обов'язки. По суті, на економі лежала турбота про все господарське життя нома. Перевіряти його діяльність повинен був контролер.

В адміністративному центрі була каса, або трапеза (грец. Τράπεζα — банк) на чолі з трапезитом (грец. Τραπεζίτης — міняла, банкір), яка виконувала найрізноманітніші грошові операції і, перш за все, приймала нові надходження. Там же розташовувався головний склад зерна — тесавр (грец. Θησαυρός — скарбниця, комора) під управлінням сітолога (грец. Σιτολογία — збирання хліба або їстівних припасів). Трапеза і тесавр мали відділення на місцях.

Поліси

Александрійська бібліотека

В елліністичному Єгипті, на відміну від Держави Селевкідів, поліси не відігравали значної ролі. В усій державі їх було лише три: Александрія, Навкратіс (стара грецька колонія) і Птолемаїда (заснована Птолемеєм I Сотером). У той же час значущими були давньоєгипетські міста, хоча і не мали самоврядування: Мемфіс, Фіви, Гермополь, Гераклеополь та інші.

Поліси не належали до хори і не входили в управління нома. Громадяни поліса складали міську громаду й об'єднувалися у філи (грец. Φυλή — рід) і деми (грец. Δῆμος — народ), подібно до того, як це було у Греції. У Навкратисі та Птолемаїді вони обирали раду міста й деяких посадових осіб. В Александрії, тому що вона була столицею, міської ради не було. Це було місто багатьох національностей: тут жили македонці, греки, фракійці, критяни, іранці, вихідці з Малої Азії, юдеї, сирійці і єгиптяни. Останні були позбавлені будь-яких політичних прав. Решта ж населення об'єднувалася за етнічною ознакою у політевми (грец. Πολίτευμα — спосіб керування державою, державний устрій), незалежні одна від одної й підпорядковувалися лише царській адміністрації. Ступінь їх самоврядування був неоднаковим.

Александрія була найбільшим елліністичним містом, найважливішим центром ремесла й торгівлі в Єгипті. Географ Страбон писав, що завдяки своєму вигідному географічному розташуванню Александрія мала чи не найбільший у світі ринок. Александрія була відбудована за планом архітектора Дейнократа Родосського і мала регулярне планування. Місто поділялося на п'ять кварталів. У царському кварталі розташовувалися палац Птолемеїв, театр, Александрійський мусейон, Александрійська бібліотека, гробниця Александра Македонського.

Жрецтво

Відношення Птолемеїв до жрецтва було двоїстим: з одного боку, самостійність цього класу була дещо скорочена, але в той же час жерці всіляко підтримувалися царями як дуже впливова соціальна сила. З багатьох написів відомо, що Птолемеї дарували багато земель разом з доходами місцевим божествам.

На чолі будь-якого храму стояв архієрей (грец. Ἀρχιερεύς — верховний жрець, першосвященик), або епістат (грец. Ἐπίσταθμος — начальник), який представляв місцеве жрецтво при спілкуванні з урядом. Періодично скликалися з'їзди жерців — синоди (грец. Σύνοδος — зібрання, збори). За храмами зберігалися особливі права, наприклад, право притулку.

Храми в Єгипті завжди були великими господарськими центрами. Особливо це було помітно в Фіваїді, де розташовувалися храм Гора в Едфі, храм Ісіди на острові Філи та інші. Храми мали певні привілеї в галузі ремісничого виробництва. Наприклад, мали право виробництва сезамної олії, що було монополією держави, право виготовлення особливих тканин. Жерці отримували грошову допомогу зі скарбниці й збирали приношення з віруючих.

Законодавство та судівництво

Всі сторони господарського та соціального життя в Єгипті регулювалися певними указами та постановами, деякі з яких дійшли до нашого часу. Це, наприклад, постанова 261 до н. е. про рабовласництво і, так званий, «Податковий статут» 257 до н. е.. Єгипетське елліністичне право являло собою дивовижне переплетення грецького і давньоєгипетського законодавств. Для єгипетського й грецького населення існували різні суди, так само як для полісів та хори. Суперечки між греками і єгиптянами вирішувалися в загальному судилищі.

Наука та культура

Просвітництво

В елліністчну добу Єгипет поступово втрачав свою культурну самобутність і поступово вливався у загальноелліністичний світ, стаючи його невід'ємною частиною. Головним науково-культурним центром цього періоду стає Александрія, а її ядром була відома Александрійська бібліотека (найбільша в елліністичному світі), що утворилася на базі Мусейона і об'єднувала, поряд із Пергамом, найвидатніших учених і письменників тієї епохи. У двох цих бібліотеках складалися часом абсолютно різні наукові школи, які змагалися між собою. Серед учених, що працювали в Александрії були: Евклід, Архімед, Аристарх Самофракійський, Діонісій Фракійський, Ератосфен, Страбон, Клавдій Птолемей, Гіппарх, Аполлоній Пергський, Аристарх Самоський.

Література

Література Елліністичного Єгипту розвивалась як складова давньогрецької літератури. Одним з найвизначніших александрійських поетів був Каллімах з Кирени (близько 310-240 до н. е.) — творець сорокатомного перепису фондів Александріскої бібліотеки. Він писав твори найрізноманітніших жанрів: гімни, епіграми, трагедії, комедії та інші. Іншим знаменитим поетом був Аполлоній Родоський (близько 295—215 до н. е.), який зробив спробу відродження епічної поезії у розлогій поемі «Аргонавтика». У той же час з'являлися і нові жанри: Теокріт (кінець IV — перша половина III століття до н. е.) ввів ідилію, Геронд — міми.

У добу еллінізму на теренах Єгипту отримує розвиток жанр історіографії: до цього ніяких подібних праць у Єгипті не створювалося, а події минулого описувалися в історичних романах, у яких реальність була змішана з вигадкою.

У III столітті до н. е. єгипетський жрець Манефон (кінець IV — перша половина III століття до н. е.) з міста Себенніта написав «Історію Єгипту» — величезна праця грецькою мовою. Цей твір не мав особливого успіху сучасників, але збережені фрагменти дають уявлення про надзвичайну цінність його роботи. Саме Манефон запропонував схему поділу історії Єгипту, яка збереглася до нашого часу (на періоди і династії).

Архітектура

Фаросський маяк

Монументальне мистецтво Стародавнього Єгипту залишилося в далекому минулому. Однак і в епоху еллінізму було побудовано кілька вражаючих будівель. Головним із них є Фаросський маяк — одне з «семи чудес світу». Маяк був побудований архітектором Состратом Кнідським близько 280 до н. е. на острові Фарос, щоб висвітлювати кораблям вхід у гавань, і своєю висотою перевищував 100 метрів. Можливо, це був перший маяк в історії людства і поза сумнівом, це було одне з найвизначніших творінь елліністичного світу. Будова простояла 1500 років, а потім була зруйнована.

Релігія

Ще за Птолемея I Сотера утворився новий культ бога Сарапіса, що поєднав у собі найважливіші риси грецького і єгипетського пантеонів. Його шанування швидко поширилося по всій території країни.

Примітки

Усі роки подані до нашої ери.
Пердікка був убитий змовниками в 321 до н. е.; тоді ж загинув у битві з Євменом Кратер; сам Євмен був убитий Антигоном у 316 до н. е.; Піфон був зрадницьки страчений Антигоном у 314 до н. е.; Антигон загинув у битві при Іпсе (301 до н. е.); Лісімах загинув у 281 до н. е. у битві проти Селевка; сам же Селевк в 281 до н. е. був убитий Птолемеєм Керавном; Полісперхон, можливо, був убитий у 303 до н. е. Деметрієм Поліоркет, який загинув у 283 до н. е. в полоні Селевка. Таким чином, з усіх діадохів природною смертю померли тільки троє: Антипатр і його син Кассандр, а також Птолемей Сотер, який, крім того, помер останнім. Але оскільки Антипатр не був полководцем Александра, а був лише намісником Македонії, його називають діадохом лише умовно. У такому випадку Птолемей дійсно є єдиним померлим природною смертю діадохом.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[Before-1] Усі роки подані до нашої ери.

[2] Пердікка був убитий змовниками в 321 до н. е.; тоді ж загинув у битві з Євменом Кратер; сам Євмен був убитий Антигоном у 316 до н. е.; Піфон був зрадницьки страчений Антигоном у 314 до н. е.; Антигон загинув у битві при Іпсе (301 до н. е.); Лісімах загинув у 281 до н. е. у битві проти Селевка; сам же Селевк в 281 до н. е. був убитий Птолемеєм Керавном; Полісперхон, можливо, був убитий у 303 до н. е. Деметрієм Поліоркет, який загинув у 283 до н. е. в полоні Селевка. Таким чином, з усіх діадохів природною смертю померли тільки троє: Антипатр і його син Кассандр, а також Птолемей Сотер, який, крім того, помер останнім. Але оскільки Антипатр не був полководцем Александра, а був лише намісником Македонії, його називають діадохом лише умовно. У такому випадку Птолемей дійсно є єдиним померлим природною смертю діадохом.