Бовкун Іван Михайлович

Іван Михайлович Бовкун (нар. 7 лютого 1908(19080207) — 8 липня 1988) — Герой Радянського Союзу (1944), командир партизанського з'єднання «За Батьківщину», яке діяло на півдні Чернігівської області в час Німецько-радянської війни. Автор книг «Солдати другого фронту», «Подвиг під псевдонімом».

Іван Михайлович Бовкун
Іван Бовкун
Народження 7 лютого 1908(1908-02-07)
станиця Старокорсунська
Смерть 8 липня 1988(1988-07-08) (80 років)
Львів
Поховання Личаківський цвинтар
Країна  СРСР
Приналежність  Радянська армія
Роки служби 1928–1950
Звання  Підполковник
Війни / битви Німецько-радянська війна
• Битва за Дніпро
Нагороди
(№ 2887)

Біографія

Народився 20 лютого 1908 року в станиці Старокорсунська (нині Краснодарський край Росії) в селянській родині. Росіянин. Освіта незакінчена середня. Працював у рідній станиці.

У Червоній Армії із 1928 року. Закінчив Орджонікідзевську піхотну школу в 1931 році.

З початком німецько-радянської війни на фронті. У жовтні 1941 року мотострілецький полк І.Бовкуна потрапив у оточення і був розгромлений. Бовкун вирішивши продовжити боротьбу перебрався до Ніжина де раніше до війни знаходився його полк, і саме там долучається до підпільного руху. Пізніше після невдалої диверсії у Ніжині вимушений був із спільниками тікати до лісу і долучитися до партизанів, які на той час діяли досить пасивно. Трохи згодом організував власний загін партизанів який потім приєднався до носівського партизанського загону «За Батьківщину», яким командував М. І. Стратилат. Через деякий час командиром загону став кадровий військовий Бовкун, а Стратилат став начальником штабу, пізніше — комісаром загону. 11 червня 1943 року загін перетворюється на партизанське з'єднання «За Батьківщину», яке складалося з трьох полків і налічувало 5 тисяч бійців.

Партизанські загони з'єднання Бовкуна діяли в Носівському, Ніжинському та Бобровицькому районах. За два роки війни в тилу ворога партизани з'єднання здійснили 69 диверсій на залізниці, пустили під укіс 18 ешелонів з живою силою і військовою технікою противника. У зоні дії з'єднання був повністю збережений урожай 1943 року. Напередодні підходу частин Червоної Армії до Дніпра 19 вересня 1943 року, два полки Чернігівського партизанського з'єднання захопили три переправи через Дніпро поблизу сіл Теремці і Домантове, одну переправу на Прип'яті і незважаючи на атаки гітлерівських військ, утримували їх до підходу частин Червоної армії, чим сприяли їхньому швидкому форсуванню Дніпра.

4 січня 1944 року Бовкун Івану Михайловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 2887)[1].

10 квітня 1946 був арештований і звинувачений «… в тому, що будучи командирм партизанського з'єднання «За батьківщину» зловживав своїм службовим становищем і незаконно розстрілював радянських партизанів».[2]

У 1950 році був відпущений із тюрми, однак позбавлений військового звання і всіх державних нагород. Повернувся до Львова, де працював начальником відділу кадрів тресту хлібопечення, а потім директором кінотеатру.

В 1957 після його неодноразових звернень по всіх інстанціях Бовкуну повернули звання Героя Радянського Союзу і всі урядові нагороди, він був відновлений в партії.

Помер 8 липня 1988. Похований на Личаківському цвинтарі.

Книга спогадів І.Бовкуна «Солдати другого фронту» та реакція

Книга Івана Бовкуна «Солдати другого фронту», видана Львівським газетно-журнальним видавництвом у 1957 році.

У цій книзі багато чого не збігалося з тим, що написав Федоров у своїх спогадах. Бовкун розповів про справжніх організаторів підпілля в трьох районах Чернігівщини — Новобасанському, Бобровицькому і Згурівському — й заперечив, що тут існував підпільний обком партії на чолі з Федоровим.[3]

На думку Павлини Березовської, української журналістки, учасниці підпілля на Чернігівщині в час Німецько-радянської війни, співавторки книжки «Двічі страчені-вічно живі», книга Бовкуна стала першим паростком правди про дії патріотів у час нацистської окупації.[4] Проте книга викликала шалений гнів з боку партійних босів на чолі з Федоровим.

Після виходу книги проти Бовкуна розпочалася справжня війна на газетних шпальтах. 29 березня 1959 року друкований орган обкому КПУ загета «Деснянська правда», опублікувала статтю Ф. Короткова та В. Яременка — колишніх соратників Федорова під назвою «Витвір наклепника і кар'єриста». Наступного дня в газеті «Радянська Україна» з'явилася стаття самого Федорова під назвою «У спотвореному вигляді».

Книжку Бовкуна заборонили, а його виключили з партії як «наклепника».[3]

Примітки
  1. Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза командирам партизанских отрядов Украинской ССР» от 4 января 1944 года // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик : газета. — 1944. — 13 января (№ 2 (262)). — С. 1
  2. Із обвинувального висновку зі звинувачення Бовкуна І. М. у злочинах, передбачених ст. 193-17 п. «а» КК РРФСР, опублікованого в книзі історика Михайла Жирохова «Іван Бовкун: кривавий шлях народного месника» / Михайло Жирохов. — Чернігів : «Княжий град», 2020. стор. 86-88
  3. Володимир Гінда, кандидат історичних наук. Немає гарантій, що він до складу рівненського підпілля не введе Гітлера. Журнал «Країна» № 96 за 11.11.2011. Архів оригіналу за 27.08.2013. Процитовано 25.05.2013.
  4. Ярослава Музиченко. Партизанка. «Україна молода» Номер 111 за 22.06.2007. Архів оригіналу за 27.08.2013. Процитовано 26.05.2013.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.