Богданов Семен Ілліч

Семе́н Іллі́ч Богда́нов (нар. 17 (29) серпня 1894(18940829), місто Санкт-Петербург 12 березня 1960, місто Москва) — радянський військовий діяч, маршал бронетанкових військ (1945), двічі Герой Радянського Союзу (1944,1945). Кандидат у члени ЦК КПРС у 1952—1956 роках. Депутат Верховної ради СРСР 2—4-го скликань.

Богданов Семен Ілліч
Народження 17 (29) серпня 1894(1894-08-29)
Санкт-Петербург
Смерть 12 березня 1960(1960-03-12) (65 років)
Москва
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна  СРСР
Приналежність  Радянська армія
Рід військ  танкові війська
Освіта Постріл
Роки служби 1915—1956
Партія ВКП(б)
Звання  Маршал танкових військ
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Німецько-радянська війна
Нагороди
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»

Нагороди інших країн

Орден Британської імперії (військовий)
Орден «Хрест Грюнвальда» 2 ступеня
 Богданов Семен Ілліч у Вікісховищі

Біографія

Народився в Санкт-Петербурзі в родині робітника Путиловського заводу. Росіянин. Трудову діяльність розпочав у 12-річному віці учнем слюсаря в механічних ті інструментальних майстернях. Згодом працював слюсарем на Путиловському заводі, на механічному заводі Беккера в Ревелі.

Перша світова війна

1915 року призваний до Російської імператорської армії. Учасник Першої світової війни у складі запасного повітроплавального батальйону 1-го авіаційного парку Північного фронту. У травні 1917 року закінчив гатчинську школу прапорщиків, командував взводом 2-го запасного піхотного полку. Наприкінці того ж року підпоручик С. І. Богданов був обраний членом полкового комітету. У січні 1918 року демобілізувався, працював у охороні Миколаївської залізниці.

Громадянська війна в Росії

До лав РСЧА вступив у червні 1918 року. Учасник Громадянської війни в Росії. Командував взводом 4-го Костромського піхотного полку, з квітня 1919 року ротою 2-го запасного полку, з січня 1920 року — ротою і батальйоном 502-го стрілецького полку 168-ї стрілецької бригади 56-ї стрілецької дивізії. Брав участь у бойових діях на Західному фронті проти польських військ. З січня 1921 року — командир роти 40-х Костромських піхотних курсів командного складу, у складі зведеного загону курсантів брав участь у придушенні селянського повстання О. С. Антонова на Тамбовщині. Двічі поранений.

Міжвоєнний період

До жовтня 1922 року продовжував службу на 40-х піхотних курсах. 1923 року закінчив Вищу військово-педагогічну школу в Москві. З жовтня 1923 року — командир роти 14-ї Полтавської піхотної школи командного складу. З вересня 1925 року — командир батальйону, помічник командира полку з господарської частини, помічник командира полку зі стройової частини 135-го стрілецького полку 45-ї стрілецької дивізії Українського військового округу.

1930 року закінчив Стрілецько-тактичні курси удосконалення командного складу (КУКС) РСЧА «Постріл» імені Комінтерна. З жовтня того ж року — командир 134-го стрілецького полку. З травня 1932 року — командир 134-ї легкотанкової (згодом — механізованої) бригади. З жовтня 1935 року — командир навчального механізованого полку при Військовій академії механізації і моторизації РСЧА.

1 травня 1938 року полковник С. І. Богданов був заарештований за звинуваченням у контрреволюційній діяльності (ст. 58 КК РРФСР). Перебував у в'язниці до жовтня 1939 року. Військовою колегією Верховного суду СРСР 27 жовтня 1939 року був виправданий за ст. 58, проте за ст. 193-17 (службова халатність) був засуджений до 2-х років позбавлення волі. З нагоди 20-річчя РСЧА амністований і звільнений з-під варти.

У грудні 1939 року відновлений у лавах РСЧА, перебував у розпорядженні Управління кадрів. З березня 1940 року — заступник командира зі стройової частини — начальник піхоти 29-ї моторизованої дивізії. З листопада того ж року — командир 32-ї окремої легкотанкової бригади. З березня 1941 року — командир 30-ї танкової дивізії 14-го механізованого корпусу Західного ОВО.

Німецько-радянська війна

Учасник німецько-радянської війни з 22 червня 1941 року. брав участь у важких оборонних боях на території Білорусі. У липні 1941 року призначений начальником автобронетанкового відділу Московського ВО, проте вже за 5 днів був призначений заступником командувача 5-ю армією Південно-Західного фронту. З жовтня 1941 року — начальник Можайського укріпленого району Західного фронту.

З березня 1942 року — заступник командувача 10-ю армією по танкових військах, з 19 травня того ж року — командир 12-го танкового корпусу. 21 липня 1942 року присвоєне військове звання «генерал-майор танкових військ». Член ВКП(б) з 1942 року.

З 26 вересня 1942 року С. І. Богданов — командир 6-го механізованого корпусу 2-ї гвардійської армії на Сталінградському і Південному фронтах. У січні 1943 року корпус бів перетворений у 5-й гвардійський механізований корпус.

З 11 березня по 24 серпня 1943 року — командир 9-го окремого танкового корпусу 13-ї армії Центрального фронту. 7 червня 1943 року С. І. Богданову присвоєне військове звання «генерал-лейтенант танкових військ».

З вересня 1943 року — командувач 2-ю танковою армією, перетвореною 20 листопада 1944 року в 2-гу гвардійську танкову армію на 1-шу і 2-гу Українських та 1-шу Білоруському фронтах. 24 квітня 1944 року присвоєне військове звання «генерал-полковник танкових військ». 23 серпня того ж року в боях за місто Люблін отримав важке поранення, внаслідок чого протягом 5 місяців перебував у шпиталі.

Повоєнний час

По закінченні війни продовжував командувати 2-ю гвардійською танковою армією. 1 червня 1945 року С. І. Богданову присвоєне військове звання «маршал бронетанкових військ». З травня 1947 року — командувач бронетанковими і механізованими військами Групи радянських окупаційних військ у Німеччині. З серпня 1948 року — перший заступник командувача, а з листопада 1948 року — командувач бронетанковими і механізованими військами Радянської армії.

З квітня 1953 року — командувач 7-ї механізованої армії Білоруського ВО.

З травня 1954 року — начальник Військової академії бронетанкових військ імені Й. В. Сталіна. У травні 1956 року за станом здоров'я вийшов у відставку.

Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 2—4-го скликань (1946—1958).

Мешкав у Москві, де й помер 12 березня 1960 року. Похований на Новодівочому цвинтарі.

Нагороди

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 11 березня 1944 року за вміле керівництво військами танкової армії в боях при прориві оборони супротивника на уманському напрямку та виявлені при цьому мужність і відвагу, генерал-лейтенантові танкових військ Богданову Семену Іллічу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 2545).

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1945 року за зразкові дії військ танкової армії по оточенню й розгрому варшавського угруповання супротивника, форсуванню річок Нотець і Одер й при виході до узбережжя Балтійського моря, генерал-полковник танкових військ Богданов Семен Ілліч вдруге нагороджений медаллю «Золота Зірка» (№ 5658).

Був нагороджений двома орденами Леніна (11.03.1944, 1945), чотирма орденами Червоного Прапора (30.11.1920, 27.08.1943, 03.11.1944, 01.06.1949), орденами Суворова 1-го (23.08.1944) та 2-го (07.02.1943) ступенів, медалями і нагородами іноземних держав.

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.