Бойко Іван Никифорович

Народився в селі Жорнищах (нині Іллінецький район Вінницької області). Українець. Член КПРС з 1940 року.

В Червоній Армії з 1930 року. У 1936 році закінчив Ульяновську бронетанкову школу, в 1939 році — бронетанкові курси. У 1939 році брав участь в боях в районі Халхин-Голу.

Під час радянсько-німецької війни з жовтня 1941 року в діючій армії. 69-й гвардійський танковий полк гвардії майора І. Н. Бойко відзначився в ході Житомирсько-Бердичівської операції військ 1-го Українського фронту, коли танкісти 1-ї танкової армії 28 грудня 1943 року відвоювали у гітлерівців місто Козятин Вінницької області.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 року за вміле керівництво діями увіреного полку, особисту мужність у боях за місто Козятин, Івану Никифоровичу Бойку присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 2072)[1].

1 лютого 1944 року І. Н. Бойко вступив в командування 64-ю гвардійською танковою бригадою, з якою дійшов з боями до Перемоги, завершивши війну в столиці гітлерівської Німеччини — Берліні. Воїни-танкісти комбрига І. Н. Бойко у складі військ 1-го Українського фронту особливо відзначилися в Проскуровсько-Чернівецькій операції, в ході якої відвоювали у нацистів міста Новоселиця і Чернівці.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1944 року за успішне командування 64-ю гвардійською танковою бригадою і героїзм, проявлений при форсуванні річок Дністра і Прута і звільненні міста Чернівців, гвардії підполковник Іван Никифорович Бойко нагороджений другою медаллю «Золота Зірка» (№ 2413).

Після війни полковник І. Н. Бойко командував танковим полком, був заступником командира корпусу. У 1948 році закінчив Академічні курси при Військовій академії бронетанкових і механізованих військ. З 1956 року — в запасі.

Надгробок

Жив в Києві. Помер 12 травня 1975 року. Похований на Лук'янівському військовому кладовищі.

Нагороджений двома орденами Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Суворова 2-го ступеня, орденом Богдана Хмельницького 2-го ступеня, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоної Зірки, медалями, а також «Хрестом Хоробрих» Польської Народної Республіки.

Бюст у Жорнищах

погруддя в Козятині

В селі, де народився Бойко, встановлено його бюст. У 1982 році ім'ям Героя названа одна з вулиць Києва. В Козятині його ім'ям назване Вище професійне училище залізничного транспорту, поблизу якого також встановлено бюст. Удостоєний звання «Почесний громадянин міста Чернівців» (1969).

• Бойко Іван Никифорович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
• Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987 (рос.);
• Дважды Герои Советского Союза. — М.: Воениздат, 1973 (рос.);
• Люди бессмертного подвига. Книга 1. М., 1975 (рос.);
• Овеянные славой имена. Одесса: Маяк, 1989 (рос.);
• Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период ВОВ 1941—1945 (рос.);
• Советская Военная Энциклопедия. — 2 изд. — Т. 1: — М.:Воениз, 1990 (рос.).
• Гусар Ю. Двічі Герой — почесний чернівчанин: [про Івана Никифоровича Бойка] // Юхим Гусар // Буковинське віче. — 2010. — 29 жовтня (№ 82). — С. 3.
• Гусар Ю. Учасник боїв на Халхин-Голі і на… Буковині [про І. Н. Бойка] // Ветеран Буковини.2013.- 22 травня (№ 1 — 2). — С. 5.
• Джога І.Командир Бригади підполковник Бойко Іван Никифорович / Іван Джога // Вони визволяли Буковину. — Чернівці: МВІЦ «Місто», 2006. — С. 71-72. — ISBN 966-8341-78-3.