Бойова пошуково-рятувальна операція

Бойова пошуково-рятувальна операція (англ. Combat search and rescue, CSAR) — у військовій справі — пошуково-рятувальна операція, яка проводиться в зоні ведення бойових дій (під вогнем противника), з метою евакуювання військовослужбовця або підрозділу (важливої особи, військовополонених тощо) — з ворожого середовища в безпечне місце.

Парашутисти-рятівники Повітряних сил США 64-ї експедиційної рятувальної ескадрильї в Іраку здійснюють ексфільтрацію вертольотом HH-60G «Пейв Хок» після проведення бойової пошуково-рятувальної операції з району боїв поблизу Багдадського Міжнародного аеропорту. 20 грудня 2004
Парашутисти-рятівники підрозділу спеціальної тактики ССО ПС США проводять тренування з інфільтрації/ексфільтрації з рятувального вертольоту HH-3E «Джоллі Грін Джайант» під час військових навчань «Петріот Койот».

Бойова пошуково-рятувальна операція проводиться, як правило, спеціально підготовленими фахівцями з рятування за допомогою вертольотів, штурмової авіації або літаків вогневої підтримки, спеціальних літаків дозаправлення у повітрі та іншої спеціалізованої техніки й оснащення[1].

Історія

Пошуково-рятувальні операції проводилися ще під час Першої світової війни. Достеменно підтвердженим фактом проведення першої спеціальної операції такого роду є врятування командиром ескадрильї Військово-повітряної служби Королівського ВМФ свого товариша за допомогою літака. 19 листопада 1915 року британський пілот Річард Белл-Дейвіс організував пошуки й вивезення з-під вогню турецьких і болгарських військ свого відомого, якого щойно збила ворожа зенітна артилерія над Східною Фракією. За цей героїчний вчинок командор ескадрильї відзначений вищою військовою нагородою Британської імперії — Хрестом Вікторії[2].

Згодом випадки рятування збитих льотчиків були поширені, особливо в районах ведення боїв у Месопотамії, Сінаю та Палестини, а також у малолюдних регіонах, населених бедуїнами[3].

У післявоєнний час деякі військово-повітряні сили розвинули систему пошуку й рятування пілотів. Так, у німецьких ВПС у 1935 році організована спеціальна служба порятунку пілотів на воді — Seenotdienst.

Спеціалізовані групи пілотів, що проводили пошук своїх товаришів, мали ВПС майже всіх країн — учасниць світової війни.

Подальшого розвитку бойові пошуково-рятувальні операції набули під час війни у В'єтнамі. Американські фахівці здійснювали операції з рятування вночі, на великій відстані від лінії зіткнення сторін тощо[4]. За час війни американські бойові рятівники спромоглися врятувати життя 3 883 пілотам і членам екіпажів збитих літальних апаратів, ціною загибелі 71 рятівника й 45 літаків (вертольотів)[4].

Див. також

Примітки
  1. Combat Aircraft (European Edition) (magazine), Ian Allan Publishing, September 2003, page 28
  2. The London Gazette: (Supplement) no. 29423. p. 86. 1 January 1916. Retrieved 22 April 2011.
  3. Leave No Man Behind: The Saga of Combat Search and Rescue. с. 5–6.
  4. Busboom, Lt. Col. Stanley (2 квітня 1990). Bat 21: A Case Study. Carlisle Barracks, Pennsylvania: U.S. Army War College. Процитовано 3 квітня 2011.

Джерела

Посилання

Література
  • Leave No Man Behind: The Saga of Combat Search and Rescue. George Galdorisi, Thomas Phillips. MBI Publishing Company, 2009. ISBN 0-7603-2392-5, ISBN 978-0-7603-2392-2.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.