Зенітна артилерія

Зені́тна артиле́рія — вид артилерії, призначений для знищення повітряних цілей. Організаційно входить до складу підрозділів і частин Сухопутних військ, а також військ ППО країни.

Німецька 105-мм зенітна гармата FlaK-38 часів Другої світової війни у військовому музеї Белграда
130-мм зенітна гармата КС-130. СРСР

Історія розвитку

Розвиток зенітної артилерії пов'язаний з виникненням військово-повітряних сил. Вперше з'явилася перед Першою світовою війною 1914—1918 рр. У Царській Росії, перша батарея зенітної артилерії (називалася також протилітаковою артилерією) була сформована і направлена на фронт у 1915 р.

У СРСР формування підрозділів зенітної артилерії розпочалося 1918 року, зенітних артилерійських полків у 1924; у 30—40-х прийняті на озброєння 25-, 37-, 76- і 85-мм зенітні гармати. У зенітних частинах встановилася єдина організаційна структура батарея, дивізіон, полк (бригада).

У Другій світовій війні 1939—1945 рр. зенітна артилерія стала важливим засобом боротьби з повітряним противником, а також використовувалася для боротьби з танками і стрільби по інших цілях. Разом із винищувальною авіацією вона застосовувалася для ППО військ, а також життєво важливих центрів держав. У багатьох країнах на озброєння зенітної артилерії поступили гармати великого (більше 100-мм), середнього (від 60 до 100-мм) і малого (від 20 до 60-мм) калібрів, снаряди з механічними та радіо-підривниками, прилади керування артилерійським зенітним вогнем, станції радіолокаційної розвідки і цілевказання, а також станції гарматного наведення.

У післявоєнний період, удосконалення Зенітної артилерії, дозволило значно підвищити ефективність стрільби і автоматизувати ведення вогню. Наприкінці 40-х років, у СРСР поступили на озброєння 57-, 100- і 130-мм зенітні гармати (разом з приладами управління артилерійським зенітним вогнем і станціями гарматного наведення вони складали зенітні артилерійські комплекси), в 1950-х рр. зенітні ракетні комплекси. У сухопутних військах почали застосовуватися багатоствольні скорострільні зенітні артилерійські установки переважно на самохідному шасі, оснащені автономними радіолокаторами і рахунково-обчислювальними приладами, що забезпечують можливість ведення ефективного вогню за будь-яких погоднихумов — як з місця, так і під час руху.

Див. також

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.