Бойова сокира

Бойова соки́ра — ручна держакова рубляча та ударна холодна зброя. Перевагою сокир була відносна дешевизна (порівняно з мечами) та висока пробивна здатність[1].

Бойова сокира
 Бойова сокира у Вікісховищі

Походження та загальний розвиток

Як і більшість інших «простих» видів холодної зброї бойова сокира є пристосованим до війни господарським знаряддям. Власне, звичайні робочі сокири використовувалися як зброя ополченцями в усіх регіонах поширення цього інструмента мало не до останнього часу. Перші бойові сокири практично не відрізнялися від робочих. Перші зміни стосувалися матеріалу та якості виготовлення — наприклад лезо виготовляли з якісної сталі замість простого заліза. Часом зміни стосувалися форми чи довжини руків'я сокири. Потім еволюціонує форма та розміри леза, що усе більше віддаляється від первісного призначення — обробки деревини. У цілому сокири розвиваються у двох напрямках — або ж в сторону відносно невеликих та вузьколезих, які є швидкою зброєю для пробивання обладунків, або ж в сторону важких широколезих часто дворучних зразків. Наступним етапом розвитку є обростання сокир додатковими елементами — гаками, лезами, вістрями, гардами в результаті подібної еволюції дворучні сокири часто перестають бути власне сокирами і перетворюються на інші види довговимірної холодної зброї на зразок алебарди. У озброєнні війська Русі була розповсюджена у північних та центральних областях — місцях переважно піхотних, а не кавалерійських формувань. Піхота користувалася великими важкими сокирами на довгому держаку; велика сокира з важким обухом називалася балда. Кіннотники мали на озброєнні легші і коротші сокири — топірці. Топірці як зброя — бартка — відомі у гуцулів[2] .

Класифікація і види

Бойові сокири можна класифікувати за різними ознаками. Загальноприйнятої класифікації бойових сокир не існує. Бойові сокири можна класифікувати за двома ознаками довжиною держака та формою леза. Бойові сокири з довгим держаком: алебарди, бердиші. З держаком середньої довжини, який тримають обома руками (як широким хватом, так і вузьким) — топори. З коротким держаком — кавалерійські сокирки, клевці, келепи.

  • Абордажна сокира — бойова сокира з держаком до 1 м завдовжки, яка використовувалася у морських битвах під час абордажу.
  • Алебарда — поєднання сокири з списом.
  • Барте (нім. Barte) — німецька бойова сокира; поєднання леза сокири з клевцем на обусі та пікою вертикально вгору.
  • Бердиш — бойова сокира XV — XVII ст.
  • Дана цалдай — грузинська бойова сокира-ніж.
  • Дафу — китайська дворучна бойова сокира.
  • Дворучна сокира — сокира з довгим сокирищем, для тримання двома рукама.
  • Дяо — китайська бойова сокира з напівкруглим заточеним обухом.
  • Інтрепель (від нім. Enterbeil) — різновид абордажної сокири.
  • Капак — малайська велика бойова сокира.
  • Капак кесиль — малайська мала бойова сокира.
  • Крикет — старовинний пістоль з сокиркою, різновид ганблейда.
  • Лабрис (лаброс) — давньогрецька двосічна бойова сокира
  • Лохаберакс (лохаберська сокира) — шотландський бердиш XIV—XVIII ст.
  • Лі квей шуанг фу — китайська бойова сокира з круглим сокирищем та напівкруглим лезом. Зазвичай використовувався як парна зброя у школі лі-квей.
  • Масакірі — японська бойова сокира з довгим сокирищем (до 2 м), важким наконечником, напівкруглим лезом та масивним обухом.
  • Полекс — англійська лицарська бойова сокира, з сокирищем 1,2 — 1,5 м завдовжки.
  • Посольська сокира — парадна зброя московських послів XVI—XVII ст. Прикрашалася золотом, сріблом, коштовним камінням. Наконечники часто мали фігурні прорізи
  • Похідна сокира — бойова сокира угорської кінноти.
  • Сарн-фу — китайська двосічна бойова сокира, має сокирище з підтоком.
  • Сой м'ю — бойова сокира з наконечником у вигляді п'ятикутної зірки.
  • Сюаньхуафу (букв. — «сокира-зрізальниця квітів») — парна китайська бойова сокира, 75 — 80 см завдовжки, з довжиною леза 12 — 14 см.
  • Та-фу — китайська важка бойова сокира з гаком на обусі.
  • Табар — бойова раджпутанська сокира з напівкруглим лезом та тонким сокирищем.
  • Табарзин (табарсин) — традиційна іранська бойова сокира з трохи скругленим лезом. Довжина зазвичай близько 90 см, але зустрічаються екземпляри до 2 метрів завдовжки. Бувають як односічні, так і двосічні (рідше). Держак часто робився цільнометалевим або з цінних порід дерева. Лезо і іноді держак прикрашалися карбуванням, гравіруванням, позолотою.
  • Табор-загнол — маградська бойова сокира у вигляді тонкого ножа на довгому держаку.
  • Табар могульський — сокира з клинком, примхливо вигнутим догори у вигляді півмісяця.
  • Топір — бойова сокира Раннього Середньовіччя.
Бойові сокири. Гадяцький історико-краєзнавчий музей.
  • Фу — китайська бойова сокира 90 см завдовжки, вагою 2 — 3 кг.
  • Фентоуфу (кит. 凤头斧, букв. — «сокира-голова фенікса») — китайська бойова сокира 75 — 80 см завдовжки, з довжиною леза 24 — 26 см. Обух має кілька гаків.
  • Хушоуфу — китайський бойовий багор-сокира.
  • Хушоуюе — китайський бойовий багор-сокира або сокирка з захистом для рук.
  • Цоцифу (букв. — «перегорнута сокира») — китайська бойова трисічна сокира. Два леза повернені у різні боки, як у двосічної сокири та одне повернене догори, як у бойового заступа.
  • Шисгакель — крикет зі стволом пістоля не всередині руків'я, а ззовні.
  • Шуанфу — одноручна китайська бойова сокира з напівкруглим лезом та обухом, зазвичай спорядженим гаком. Сокирище іноді має підтік.

Див. також

Примітки
  1. Бережинський В. Г. Мілітарія Київської Русі — К.: «Стародавній Світ», 2014. — 370 с. (100—114 с.) ISBN 978-966-2606-23-6
  2. Кононенко, О. А. (2008). Слов'янський світ (укр.). Київ: Український міжнародний культурний центр. с. 143–144. ISBN 978-966-8287-18-3.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.