Большаков Костянтин Аристархович

Костянти́н Ариста́рхович Большако́в (14 (26) травня 1895, Москва, Російська імперія — 21 квітня 1938(1938-04-21), Розстрільний полігон «Комунарка», Ленінський район, Московська область, РРФСР, СРСР) — російський поет, прозаїк.

Большаков Костянтин Аристархович
Народився	14 (26) травня 1895 Москва, Російська імперія
Помер	21 квітня 1938(1938-04-21) (42 роки) Розстрільний полігон «Комунарка», Ленінський район, Московська область, РРФСР, СРСР
Поховання	Розстрільний полігон «Комунарка»
Країна	СРСР  Російська імперія
Діяльність	поет, письменник
Alma mater	Миколаївське кавалерійське училищеd
Знання мов	російська

Народився в сім'ї аптекаря. 1913 року закінчив 7-у московську гімназію, але, ще будучи гімназистом, дебютував збіркою віршів і прози «Мозаїка» (1911), ще дуже наслідувальною. Вступив до юридичного факультету Московського університету, тоді ж опублікував літографовану поетичну збірку «Le futur», яку було конфісковано за звинуваченням у аморальності (причиною були не так самі вірші, як художнє оформлення, зроблене Н. Гончаровою та М. Ларіоновим, з якими він, до речі, приятелював і навіть сам займався живописом у їхньому стилі). Ще одна збірка Большакова того ж, 1913 року — «Серце в рукавичці». Вона вийшла у видавництві «Мезонін поезії» і знаменувала вже остаточний перехід автора до поетики футуризму, але своєрідного: не так спрямованого в майбутнє, як зосередженого на естетизації сучасності, в першу чергу — аксесуарів модерного міського побуту; тут позначився вплив уже не Бальмонта (як у першій збірці), а радше Кузміна з його підвищеною увагою до «чарівних дрібниць». Проте в метафорах, рітмиці вірша, неологізмах цей напрямок був цілком футуристичним (аналіз вірша Большакова, зроблений визначним дослідником поетики Михайлом Гаспаровим, довів його близькість до вірша Маяковського; британський дослідник російського футуризму В. Марков назвав цей напрямок «футуристичним дендизмом»).

Большаков послідовно був близьким до кількох футуристичних угруповань: «Мезонін поезії», «Гілея», «Центрифуга».

Восени 1914 року Большаков облишив навчання в університеті та вступив до військового училища. Від 1915 року на фронті. Військовий досвід відобразився у його творах періоду Першої світової війни: «Сонце наприкінці льоту», «Королева Мод» і особливо — в антивоєнній «Поемі подій» (1916; значні цензурні купюри в цьому виданні відновлено автором лише в рукопису; повний текст читацькому загалу невідомий).

Після Лютневої революції працював у часописі «Путь освобождения» (орган Московської ради солдатських депутатів). Від 1918 командир у Червоній армії; воював. Наприкінці Громадянської війни був військовим комендантом Севастополя.

Пізніше виступав переважно як прозаїк. Автор збірки оповідань «Путь прокажённых» (1927), романів «Сго́ночь» (1927), «Бегство пленных, или История страданий и гибели поручика Тенгинского пехотного полка Михаила Лермонтова» (1929), «Маршал сто пятого дня» (1936; вийшла тільки перша книга — «Построение фаланги»).

15 вересня 1937 року[1] Большакова заарештували, а 21 квітня 1938 року розстріляли.

10 листопада 1956 року Військова колегія Верховного суду СРСР реабілітувала Большакова[1], а 10 грудня того ж року його посмертно відновили в Спілці письменників СРСР^{[джерело?]}.