Гончарова Наталія Сергіївна

Ната́лія Сергі́ївна Гончаро́ва (*16 червня 1881, Ладижино, Тульська губернія — †17 жовтня 1962, Париж) російська художниця-авангардистка. Внесла значний внесок до розвитку авангардного мистецтва у Росії.

Наталія Сергіївна Гончарова
При народженні рос. Наталья Сергеевна Гончарова
Народження 16 червня 1881(1881-06-16)
Ладижино, Тульська губернія
Смерть 17 жовтня 1962(1962-10-17) (81 рік)
  Париж
Поховання Cimetière parisien d'Ivryd
Країна  Російська імперія
 Франція
Жанр малярство
Навчання Московське училище живопису, скульптури та зодчества
Діяльність художниця, сценограф, художниця по костюмах, ілюстраторка, рисувальниця, модельєрка, письменниця
Напрямок авангардизм
Вплив Поль Гоген
Член Синій вершник і Бубновий валет
Батько Sergey Goncharovd
У шлюбі з Ларіонов Михайло Федорович

 Гончарова Наталія Сергіївна у Вікісховищі

Життєпис

Народилася в селі Ладижино (Тульська губернія) 21 червня (4 липня) 1881 в сім'ї архітектора. Пов'язана з родом пушкінських Гончарових (двоюрідна правнучка дружини поета).

У 1900 познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом Ларіоновим.

У 190109 Гончарова вчилася в Московському училищі малярства, скульптури і зодчества, де спочатку займалася скульптурою, а потім захопилася малярством, який вивчала під керівництвом К. О. Коровіна. У 1906 її роботи вперше демонструвалися на виставках за кордоном.

З 1914 року Гончарова почала працювати художником театру — виконала оформлення постановки опери «Золотий півник» М. А. Римського-Корсакова за замовленням С. П. Дягілєва.

У 1915 році, прийнявши запрошення Дягілєва працювати художником для Російських сезонів, Гончарова разом з чоловіком приїхали до Франції, де вже і залишилися до кінця життя.

Наталія Гончарова була онучатою племінницею дружини Пушкіна, Наталії Миколаївни Пушкіної-Ланської, в дівоцтві Гончарової.

Померла Гончарова у Парижі 17 жовтня 1962. Істотна частина творчої спадщини Гончарової і Ларіонова була передана в 1988 в дар Третьяковській галереї.

Творчість

Малярство і графіка Гончарової — спочатку імпресіоністська, потім вирішена у дусі фовізму — стоїть біля витоків російського футуризму. У 1907—11 їй вдалося — можливо, органічніше, ніж кому-небудь з сучасників, — з'єднати традиції «примітиву» (лубка, розписної вивіски і інших видів ізо-фольклору), так само як і традиції ікони, з новими авангардними віяннями. Особливе місце в її мистецтві займають жанрово-побутові теми («Косовиця», «Миття полотна»; обидві роботи 1910, Третьяковська галерея), а також релігійні мотиви (цикл із чотирьох частин «Євангелісти», 1911, Російський музей, Петербург). Грізно-апокаліптичною експресією вражають «Містичні образи війни» (літографії, випущені в 1915 у вигляді альбому). Розкладаючи форми видимого світу, художниця звернулася до кубофутуризму («Велосипедист», 1913, там само), примикала до винайденого її чоловіком безпредметному «лучизму», зберігаючи предметно-фігуративний початок. До найкращих зразків авангардного мистецтва належать оформлені Гончарової, часто в співавторстві з чоловіком, видання А. Є. Кручоних, В. В. Хлєбникова і інших поетів-футуристів («Світзкінця», «Гра в пеклі», «Взорваль», 1912—1913; і ін.).

Перетворюючи авангард на «мистецтво життя», Гончарова і Ларіонов займалися театром (проект артистичного кабаре «Рожевий ліхтар») і кіно (участь в зйомках першого російського футуристичного фільму «Драма в кабаре 13»; обидва — 1913—1914). Тому такий органічний був їх перехід до сценографії (на запрошення С. П. Дягілєва). Малярська пластика оформленої Гончаровою постановки опери М. О. Римського-Корсакова «Золотий півник» (1914) мала бучний успіх в Парижі. Працюючи в «Російських сезонах», Гончарова разом з чоловіком покинула Москву, в 1919 остаточно влаштувавшись в столиці Франції.

Театр був серцевиною її французького періоду (дизайн «Жар-птиці» І. Ф. Стравинського, 1926, і інших постановок дягильовської антрепризи); до «карнавального» світу театральної декорації і костюма нерідко примикають і станкові речі цих десятиліть, деколи експериментально-нефігуративні, деколи близькі вишуканому видовищу «ар деко» (поліптих «Іспанки», 1923—1924, Центр Ж. Помпіду, Париж, та інші зібрання).

Була членом «Бубнового валета», однією з творців іншого, радикальнішого художнього об'єднання, «Ослячого хвоста» (1911); входила також в «Союз молоді». Зазнала великого впливу П. Гогена.

Книжкові ілюстрації

Наталія Гончарова відома як художник книги. Серед її робіт:

Частина книг з ілюстраціями Н. Гончарової перевидані в серії «Повернення книги».

Цікаві факти

  • 18 червня 2007 року на вечірніх торгах аукціону «Christie's» у Лондоні картина Наталії Гончарової «Збір яблук» (1909) була продана за 4,948 млн фунтів стерлінгів (майже 10 млн доларів США), встановивши таким чином історичний рекорд вартості робіт художників-жінок[3].

Сім'я

У 1900 познайомилася з М. Ф. Ларіоновим, що став її супутником життя і соратником у мистецтві (втім, як художниця, вона завжди зберігала творчу незалежність).

Примітки

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 19 травня 2008. Процитовано 6 березня 2008.
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 25 вересня 2008. Процитовано 6 березня 2008.
  3. Culture. The Daily Telegraph. 8 березня 2017. Процитовано 30 травня 2021. (англ.)

Посилання

Статті

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.