Борис Суварін

Борис Костянтинович Ліфшиц народився в Києві в 1895 році у єврейській сім'ї, син Костянтина (Калмана) Ліфшица і Міни Штейнберг. Десь у 1900 році його сім'я переїхала в Париж і згодом прийняла французьке громадянство. Навчався на ювеліра. У 1914 році вступив у французьку секцію робітничого інтернаціоналу. Працював у газеті Жана Лонге Le Populaire і виданні Максима Горького Нове життя. Прийняв псевдонім «Суварін» за іменем російського революціонера — персонажа роману Еміля Золя «Жерміналь». Відомо відкритий лист В. І. Леніна Борису Суваріну (1918; Твори, т. 30).

17 травня 1920 року в ході облави урядових сил був заарештований за звинуваченням в «анархістській змові», але звільнений в березні 1921 року з Фернаном Лоріо і П'єром Монаттом. Був одним із засновників Французької комуністичної партії (перебуваючи в ув'язненні, був поряд з Лоріо обраний почесним головою Турського конгресу Французької секції Робітничого інтернаціоналу, на якому більшість підтримала трансформацію в компартію), входив в її керівництво. Делегат 3-го конгресу Комінтерну, член Виконкому Комінтерну, — в цей час жив, в основному, в Москві.

В 1924 році підтримував Троцького проти Сталіна, був знятий зі своїх посад в Комінтерні. Повернувся до Франції, зблизився з Альфредом Росмером й іншими троцькістами.

У 1925 році видавав «Bulletin Communiste», організував марксистсько-ленінський комуністичний гурток (згодом Демократичний комуністичний гурток). У 1927 розійшовся з Троцьким з низки питань. Зокрема, Суварін вважав систему, що існувала в СРСР, державним капіталізмом, в той час як Троцький — «деформованою робітничою державою».

Борис Суварін і Анатолій Луначарський

В 1935 році написав біографію Сталіна «Сталін. Нарис історії більшовизму». Того ж року заснував Інститут соціальної історії (Institut d'Histoire Sociale), який збирав матеріали з історії комунізму, СРСР і робітничого руху — французьке відділення амстердамського Міжнародного інституту соціальної історії. Згодом порвав з комунізмом, однак продовжував досліджувати це політичне явище як історик.

Під час Другої світової війни був заарештований урядом Віші, але відпущений завдяки співчуваючому офіцеру і втік до США. Після війни видавав журнали «Est-Ouest» і «Le Contrat social». Був членом антисталіністських лівих організацій.

Дружив і співпрацював з Панаїтом Істраті, залишив спогади про Бабеля, згодом листувався з Солженіциним.

Помер в Парижі у 1984 році.[4]

• Staline, aperçu historique du bolchévisme, Plon, 1935.
• Cauchemar en URSS, Revue de Paris, 1937.
• Ouvriers et paysans en URSS, Librairie du travail, 1937.
• Un Pot-pourri de Khrouchtchev : à propos de ses souvenirs, Spartacus, 1971.
• Le Stalinisme, Spartacus, 1972.
• Autour du congrès de Tours, Ivrea, 1981.
• L’observateur des deux mondes et autres textes, La Différence, 1982.
• Souvenirs sur Isaac Babel, Panaït Istrati, Pierre Pascal — suivi d’une lettre à Alexandre Soljenitsyne, Lebovici, 1985.
• A contre-courant (recueil de textes de 1925 à 1939), Denoël, 1985.

Псевдонім «Борис Суварін» був використаний російським журналістом Леонідом Радзиховським в деяких публікаціях періоду 2007—2009 років.

1. Panné J.-L. Boris Souvarine. — P.: Robert Laffont, 1993