Бої за Бахмут

У перших числах грудня 1918 року в Бахмуті відбулися збори командирів частин Армії УНР на чолі з Волохом на якому обговорювалося питання евакуації міста в зв'язку з наступом денікінських частин. За підсумками зборів було прийнято рішення вивести з міста всю зброю і кілька мільйонів рублів місцевих банків.[2] На початку грудня частини Армії УНР покинули місто в місті була організована Добровольча офіцерська дружина на яку спирався місцеве самоврядування.

Після того як частини Армії УНР покинули місто Бахмутський повітовий ревком наказав повстанському загону І. Г. Чапліна в якому було 300 бійців зайняти Бахмут. У самому місті єдиною збройною силою була Добровольча офіцерська дружина в яку входило 250 бійців.

Повстанці без бою зайняли частину міста в районі станції Бахмут-північна від подальшого просування в місто повстанці відмовилися так як офіцерська дружина була краще озброєна і навчена. До повстанців на станцію для переговорів приїхав голова міської думи який умовляв їх покинути місто, щоб уникнути кровопролиття. Отримавши від міської думи до 100 пудів продукти повстанці залишили місто.

Після того як повстанці залишили місто в нього під прикриттям бронепоїзда увійшла частина 2-й добровольчий офіцерський полк дивізії генерала Маркова.[3] Повстанці відправили делегацію до Харкова до глави ВЦВК Сергєєву в складі І. С. Зи­ми, В. П. Циби, І. В. Пучкова з проханням допомогти зброєю і боєприпасами що вони незабаром і отримали.

4 січня 1919 року в Бахмут вступили добровольці 100 чоловік і оголосили мобілізацію в місті за 11 років. Накази по мобілізації були підписані "начальником загону Добровольчої армії" ген. май. Май-Маєвським.[4]

На початку 1919 року загін Чапліна за завданням повітового ревкому повів другий наступ на Бахмут, щоб відтягнути Добровольчі частини які почали просування в харківському напрямку.[5] За оперативним планом загін Чапліна мав наступати з східної сторони на місто, а загін Рясного Данила із заходу. О 10 годині вечора 5 січня повстанські загони з Костянтинівки виступили двома колонами до Бахмуту. І як було домовлено о 4 годині ранку 6 січня повстанці зайняли вихідні позиції. Місто був зайнятий без значних втрат з боку повстанців.[6]

Зайнявши місто повстанці звільнили політичних в'язнів з тюрем, зайняли пошту і телеграф. Тривалий бій тривав за володіння готелем "Брістоль". Через невміння ведення бойових дій в місті і погану координацію дій між загонами місто втримати не вийшло.[6] Після того як повстанці відступили до міста увійшли частини 3-й Добровольчої дивізії.[7]

Станом на 18 січня 1919 повстанці об'єднавшись з частинами 4-ї партизанської дивізії Кожевникова, знову зайняли Бахмут.[8] Але місто їм втримати не вдалося.

19 січня зав'язався черговий бій між повстанцями і добровольцями, спочатку повстанці зайняли станцію Бахмут потім просунулися в місто на вулицях якого відбулися запеклі бої через запеклий опір офіцерських добровольчих дружин. Місто знову було зайняте повстанцями.[9]

28 січня 1919 року частини РККА вибили білогвардійців з міста, але вже 31 січня червоноармійці залишили місто і його знову зайняли білогвардійці.

6 лютого в районі Бахмута розташувалися: бригада Текелджанса, 11-й 12-й український полк, дивізіон артилерії, бригада 9-ї дивізії, взвод гаубиць і один бронепоїзд.[10] 7 лютого о район Бахмута прибув 75-й піхотний полк з бата[11]реєю з Бєлгорода і батальйон залізничників. 9 лютого червоноармійські частини наблизилися до Бахмуту.

14 лютого була утворена Донецька група військ РККА під командуванням Онищенка, всі частини які розташовувався на підступах до міста увійшли до її складу. Навколо Бахмута утворилася дуга Часів Яр - Прасковієвка - Соледар.[12]

Після відступу з міста повстанські загони які брали участь в боях за місто були об'єднанні в 12 -й український полк, який був влитий в 2-ю українську бригаду РККА. У лютому 12-й український полк отримав оперативний наказ зайняти Бахмут і закріпитися південніше в районі Зайцеве.[13]

Згідно з цим наказом 2-й батальйон 12-го українського полку о 10 годині вечора почав наступ на місто через Ступки і Зайцеве. Після годинного бою частина батальйону під командуванням Чуйко зайняли станцію Ступки. Після цього на станцію прибув штаб батальйону, на станції через начальника станції Самойлова червоноармійці дізналися план білогвардійців, за яким добровольці повинні були без бою залишити місто, але після заняття міста червоноармійцями оточити місто з чотирьох сторін Микитівка, Часів-Яр, Третя-Рота і Деконській . Незважаючи на отриману інформацію частину під командування Чуйко висунувся на Бахмут. 16 лютого місто було зайнято[14] в нього прибув весь батальйон під командуванням Чапліна. О 6 годині ранку місто було оточене білогвардійцями. З цього приводу виступив перед бійцями Чаплін який повідомив що вони оточення і є два виходи; або залишитися в місті і оборонятися до останнього, або прорватися в тил противнику. За загальним зборам червоноармійців було прийнято рішення обороняти місто.[15]

Після проведеної розвідки червоноармійці точно дізналися що оточені частинами Марківського дивізії. 5-я рота отримала наказ почати наступ, а решта роти почали наступати на лівий фланг, на правий фланг наступав подошедший до Бахмуту 1-й батальйон під командуванням Перепелиці який повинен був відрізати відступ марковців в районі Третьої Роти. Марківці були пасивні на одній з ділянок Фрот 5-я рота підійшла до них на 200 метрів в результаті бою білогвардійці втратили убитими 162 людини. Залишки батальйону марковців в паніці почали відступати до Бахмуту, але білогвардійські частини які знаходилися в районі Часового Яру подумали що це відступають червоноармійці і відкрили по ним огононь з бронпоезда в результаті якого батальйон був повністю знищений.

Станом на 17 лютого частини 12-го полку зайняли позиції на південь від в міста по лінії Зайцеве станція Роти.[16]

Після того як місто було міцно зайнятий червоноармійцями в Бахмуті розташувався штаб Бахмутського укріпленого району яким керував Чаплін до 31 травня 1919 року коли місто знову був зайнятий білогвардійцями.[17]

• Нєсмєха - 6 січня 1919.

• Борьба за Октябрь на Артемовщине. Сборник воспоминаний и статей. 1929 г. Острогорский М. (сост.) Издательство: Издательство «Пролетарий»
• Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: в 4 т. Том 3. — М.-Л.: Госвоениздат, 1932. — 350 с. — Тираж 5000 экз.;
• Макаренко П. Л. "Трагедия казачества", (Очерк на тему: Казачество и Россия). Часть 2, (Декабрь 1918 - июнь 1919). Отдельный оттиск из номеров 137-155 журнала "Вольное казачество - Вільне козацтво". Прага 1934.