Броссе Марій Іванович

Марі-Фелісіте Броссе
Марій Іванович Броссе
фр. Marie-Félicité Brosset
Народився 24 січня 1802(1802-01-24)
Париж, Франція
Помер 3 вересня 1880(1880-09-03)[1][2][…] (78 років)
Шательро, Франція
Країна  Франція
Діяльність історик, armenologist, перекладач, археолог, kartvelologist
Галузь історія,
сходознавство,
картвелологія,
вірменознавство
Заклад Петербурзька академія наук
Посада associate memberd
Звання Академік Петербурзької академії наук
Науковий керівник Jean-Pierre Abel-Rémusatd і Antoine-Jean Saint-Martind
Членство Російська академія наук, Петербурзька академія наук, Азійське товариствоd, Прусська академія наук і Імператорське російське археологічне товариствоd
Автограф

 Броссе Марій Іванович у Вікісховищі

Марі-Фелісіте (Марій Іванович) Броссе (фр. Marie-Félicité Brosset, 24 січня 1802, Париж 22 вересня 1880, Шательро) — французький історик і сходознавець, один із засновників грузинської і вірменської історії та археології. Тривалий час працював в Російській імперії.

Біографія

Народився у 1802 році в Парижі. Батько, який був дрібним підприємцем, помер через декілька місяців після його народження[3].

Освіта, перші роботи

Мати планувала для Марі-Фелісіте церковну кар'єру, тому він навчався у духовних семінаріях Орлеана і Парижа, де вивчав латину, грецьку, гебрейську і арабську мови[3]. У 1818–1820 роках був послушником єзуїтського монастиря в Монружі. У 1821 році в Паризькому університеті здав екзамен на звання бакалавра мистецтв. Потім викладав стародавні мови в духовній семінарії в Сент-Ашелі[4].

Повернувшись до Парижу, в Колеж де Франс відвідував лекції Карла Газе з грецької, Сильвестра де Сасі з арабської, Жан-П'єра Ремюза з китайської мови. У 1825 році за роботи в галузі синології був прийнятий до Азійського товариства[3]. Зрештою, за словами його сина Лорана, «після п'яти років невпинних зусиль, він раптом здався» і спалив всі матеріали, які напрацював[5].

З 1826 року Броссе присвятив себе вірменській і грузинській мовам, історії і культурі[3]. Ці теми приваблювали його, зокрема, тим, що були зовсім не досліджені європейськими науковцями. Тільки вивченню грузинської мови поклав початок один з його викладачів Антуан-Жан Сент-Мартен[6].

Не отримавши у цей час бажаної посади, зокрема, в університеті, був змушений влаштуватися коректором на типографію. У 1928 році опублікував переклад частини «Витязя у тигровій шкурі» Шота Руставелі. У 1931 році Броссе видав пам'ятки середньовічної церковної літератури — «Наслідування Христу» і двотомний Новий заповіт. У 1833–1836 роках під його редакцією була видана низка томів «Історії Візантії» Ш. Лебо. Підготував і видав граматику грузинської мови, дві збірки історичних і літературних матеріалів за грузинськими рукописами Королівської бібліотеки, видав грузинські історичні хроніки 1373–1703 років та інше[3].

Росія

У 1937 році на запрошення графа Сергія Уварова, президента Імператорської академії наук, Броссе прибув до Санкт-Петербурга і за рік був обраний членом Академії. Після переїзду до Росії його наукові дослідження грузинської історії і літератури набули ширшого характеру[3].

У 1841–1842 роках він викладав грузинську мову в Петербурзькому університеті, поклавши початок викладання цієї дисципліни в російських університетах. У 1841–1843 роках працював в Петербурзькій бібліотеці, де, зокрема зробив опис всіх грузинських і вірменських рукописів. Пізніше залучався до опису вірменських книг, видав деякі грузинські і вірменські пам'ятки з зібрань бібліотеки. Також він працював в Ермітажі, з 1851 року — на посаді хранителя східних монет, з 1864 року — директора нумізматичного кабінету[3].

У 1847–1848 Броссе здійснив поїздку до Вірменії і Грузії. Він переклав і прокоментував всі головні грузинські хроніки середніх віків і раннього нового часу, які видав у семи томах між 1849 і 1858 роками. Його головна праця «Історія Грузії» довгий час була авторитетним джерелом з історії Грузії[7]. Також він опублікував листування царів і королів Грузії (періоду 1639–1770 років)[8]. 1861–1868 роки він присвятив роботі над серією про вірменських істориків, робота над якою тривала до 1876 року. Загалом Броссе є автором більше 250 праць, що стосуються грузинської і вірменської історії та культури.

У 1880 році через різке погіршання здоров'я виїхав до Франції, де невдовзі помер. Після смерті Броссе його син Лоран впорядкував його рукописи та папери і у 1881 році видав бібліографію його праць[3].

Примітки

  1. http://archivesnumerisees.cg86.fr/v2/ark:/28387/a928b4b25ce8beb9d36878d7472fe35b
  2. свідоцтво про смерть
  3. Шилов Л. А. Броссе Марий Иванович (рос.)
  4. Laurent, 1887, с. XIII.
  5. Laurent, 1887, с. IX.
  6. Броссе Мари-Фелисите // Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона
  7. «Brosset's Histoire was a sensational breakthrough. But from our vantage a century and a half later, it is not without shortcomings. Today we know that Brosset's edition is based exclusively upon a few MSS of the Vaxtangiseuli recension. We can hardly fault Brosset on this point […]» Rapp, Stephen H. Studies in medieval Georgian historiography: Early texts and Eurasian contexts, с. 31, на «Google Books», Peeters Publishers, 2003, p. 31 ISBN 9789042913189
  8. Brosset, Laurent (1887). Bibliographie analytique des ouvrages de ... Marie-Félicité Brosset ... 1824-1879. l'Académie impériale des sciences. Процитовано 30 травня 2021. (фр.)

Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.