Бруно Песаола

Народився 28 липня 1925 року в місті Буенос-Айрес в родині шевця Гаетано, який на початку двадцятих років емігрував до Південної Америки, покинувши рідне Монтелупоне в Італії[1].

Заграти в «Рівер Плейті», за молодіжну команду якого Песаола бігав разом з Альфредо ді Стефано[1], не вийшло, і в 1947 році, погравши пару років за «Спортіво Док Суд»[2], Бруно перебрався в «Рому»[3]. Тут він і розвернувся на повну силу на лівому фланзі атаки зі своєю швидкістю і здоровою агресією, забивши в першому ж своєму сезоні 11 м'ячів[4], у другому — 8[5]. На жаль, 26 лютого 1950 року його в Палермо жорстоко травмував Аредіо Джимона, зламавши Песаолі гомілку і малогомілкову кістку[6]. Палермця спочатку вигнали з футболу назавжди, проте спочатку Песаола пробачив його[6], а там і Федеркальчо скоротив дискваліфікацію спочатку до двох років, а там і зовсім до півроку[6]. Тільки-но повернувшись на поле, Песаола знову отримав перелом ноги — цього разу від Лучано Гарібольді з «Аталанти»[7].

Спочатку Песаола думав, що для нього в плані ігрової кар'єри все скінчено і хотів повернутись назад в Аргентину[8]. Однак він все ж таки зважився спробувати себе в «Новарі», і там ветеран Сільвіо Піола переконав його не повертатися, а пробувати відновити кар'єру на високому рівні[9]. І не дарма: в скромній п'ємонтській команді Песаола знову заграв і допоміг «Новарі» здобути першу за 11 років перемогу над сусідами з «Ювентуса» (3:1)[10], а до 1952 року навіть дотягнув своїх до 8-го місця[11]. Не тільки Бруно був в «Новарі» загальним улюбленцем — його дружину Орнеллу шанували першою красунею міста[1]. Саме вона вмовила чоловіка прийняти пропозицію «Наполі»[12], яке стало для Бруно командою на все футбольне життя.

У «Наполі» Песаола прибув разом з відомим шведським форвардом Гассе Єппсоном, і, як зазвичай на півдні, все закрутилося навколо атаки. Якби оборона, незграбно вибудувана тренером Еральдо Мондзельйо, відповідала рівню нападу, то «Наполі» і за чемпіонство б поборовся, а так стали тільки четвертими.

1956 року Мондзельйо замінили на Амадео Амадеї. Знову були окремі гучні перемоги — «Інтер» і «Мілан» обіграли завдяки голам Песаоли, але четверте місце, тепер і в 1958 року, так і залишалося стелею «блакитних». У 1960 році, зігравши 240 матчів і забивши 27 голів[13], Бруно після восьми років виступів покинув «Наполі». Судячи з усього, у нього виник конфлікт з Амадеї.

Протягом сезону 1960/61 років захищав кольори «Дженоа», якій допоміг врятуватися від вильоту, після чого влаштувався в «Скафатезе», за команду якого виступав протягом 1961—1962 років як граючий тренер, після чого завершив ігрову кар'єру.

Захищав кольори другої збірної Італії[14].

26 травня 1957 року провів єдиний матч у складі національної збірної Італії в кваліфікаційній грі на чемпіонат світу 1958 року проти Португалії (0:3)[15].

31 січня 1962 року Бруно отримав запрошення очолити свій колишній клуб «Наполі». Вилетівши попереднього літа в Серію В, команда мала всі шанси залишитись у другому дивізіоні і на наступний сезон. Песаола ж не тільки зумів повернути «Наполі» в Серію А, а команда ще і завоювала перший трофей у своїй історії у вигляді Кубка Італії[16], більш того, його команда стала першою, хто зумів виграти цей трофей з нижчого дивізіону. Однак це не завадило Песаолі посваритись з Мондзельйо, який вже став технічним директором клубу. Аж надто по-різному вони бачили футбол, і Бруно в 1963 році залишив клуб вдруге.

Втім, відлучення тривало недовго, наступники не справлялися, знову опустивши клуб в Серію В, і через рік Песаола, недовго попрацювавши з «Савойєю»[17], знову заступив на пост головного тренера, тепер уже на 4 роки. Песаола в першому ж сезоні 1965 року повернув «Наполі» в Серію А, наступного року здобув з командою міжнародний трофей Кубок Альп 1966 року, а в 1968 році довів «Наполі» до другого, рекордного на той момент місця в історії клубу, після чого знову покинув посаду тренера.

Цього разу перехід вийшов скандальним. Бруно мав намір очолити «Інтернаціонале», але потім погодився повернутись в «Наполі», який вступав в еру нового президента Коррадо Ферлайно. Песаолу могли дискваліфікувати[1], але знаменитий флорентієць Артеміо Франкі, що вже очолив на той момент Федерацію футболу Італії, погодився простити Бруно за умови, що той очолить «Фіорентину»[1]. Песаола погодився і за сезон виграв з «фіалками» друге в їх історії скудетто. Основою успіху стала наднадійна оборона — «Фіорентина» програла лише один матч у чемпіонському сезоні, «Болоньї».

Другий сезон приніс 4-е місце, а в третьому і зовсім не заладилося — кілька провідних футболістів (Клаудіо Мерло, Франко Суперкі, Джанкарло Гальдіоло, Алессандро Віталі) отримали травми, а сам Песаола — повідомлення про звільнення. Втім, попит на послуги такого успішного тренера був достатнім, і сезон 1972/73 він вже зустрів як тренер «Болоньї». З цим середняком Серії А, втім, маючи в складі таких зірок, як Джакомо Бульгареллі і Джузеппе Савольді, Песаола зумів виграти Кубок Італії 1974 року.

1976 року Песаола третій раз очолив «Наполі» і в сезоні 1976/77 також не залишився без трофея — цього разу він виграв Англо-італійський кубок, обігравши «Саутгемптон»[18], а також став півфіналістом Кубка володарів кубків. Ось тільки в чемпіонаті команда виступила невдало і по завершенні сезону Бруно змушений був покинути клуб.

Незважаючи на послужний список, в подальшому Песаола не зумів виграти жодного титулу, хоча спочатку знову повернувся в «Болонью», потім був «Панатінаїкос», з яким Песаола ледь не виграв чемпіонат Греції, а потім «Сіракуза». 1982 року Песаола вчетверте очолив «Наполі», але останній прихід був зовсім невдалим — 10-е місце в Серії А сезону 1982/83.

Останнім місцем тренерської роботи був клуб «Кампанія», головним тренером команди якого Бруно Песаола був з 1984 по 1985 рік, після чого завершив кар'єру тренера в 60 років.

До самої смерті він досить активно роздавав інтерв'ю, брав участь в різних програмах на неаполітанському ТВ. Помер 29 травня 2015 року на 90-му році життя у місті Неаполь від серцево-судинного колапсу[19]. В пам'ять про свого тренера було проведено хвилину мовчання на полях Неаполя[20] та Флоренції[21].