Булат Володимир Андрійович

Володимир Андрійович Булат народився в селі Цекинівка в сім'ї українського селянина. У 1940 році Булат закінчив школу і у вересні того ж року вступив до лав Червоної армії. У 1941 році проходив навчання в Одеському військовому училищі[1].

У 1942 році Володимир Андрійович Булат потрапив на фронт, де брав участь у бойових діях на Західному, Центральному і Брянському фронтах. У жовтні 1943 року полк Булата був переведений на ділянку 1-го Білоруського фронту.

У складі 175-го гвардійського Червонопрапорного артилерійсько-мінометного полку 4-ї гвардійської Ставропольсько-Мозирської Червонопрапорної кавалерійської дивізії 2-го гвардійського кавалерійського корпусу Володимир Андрійович Булат брав участь у боях за міста Мендзижеч, Сохачев, Скерневіце, Лович, Лодзь, Кутно, Томашув-Мазовецький, Гостинін, Ленчиця, Хоензальца, Александрув-Лодзький, Аргенау, Лабішин, Бромберг, Фансбург[1].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 травня 1945 року за зразкове виконання завдань командування в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників і проявлені при цьому мужність і героїзм Володимиру Андрійовичу Булату присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням Ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 7087)[1].

У 1946 році Володимир Андрійович Булат демобілізувався і повернувся на батьківщину. У 1950 році Булат закінчив юридичний інститут і надалі працював у суді.

22 січня 2008-го року Володимир Андрійович Булат помер. Похований на Центральному кладовищі в Вінниці[1].