Лович

Ло́вич (Ловіч, пол. Łowicz) — місто в центральній частині Польщі, на річці Бзура, притоці Вісли. Адміністративний центр Ловицького повіту Лодзького воєводства. Центр Ловицької дієцезії Римо-Католицької Церкви в Польщі.

Ловіч
Łowicz
Герб Прапор
Ловіч
Основні дані
52°06′ пн. ш. 19°56′ сх. д.
Країна  Польща
Регіон Лодзьке воєводство
Столиця для Ловицький повіт і Ґміна Лович
Засновано до 1136
Магдебурзьке право до 1298
Площа 23,42 км²
Населення 29880 (2011)[1]
· густота 1278 (2008[2]) осіб/км²
Міста-побратими Люблінець
Телефонний код (48) 46
Часовий пояс UTC+1 і UTC+2
Номери автомобілів ELC
GeoNames 3093066
Поштові індекси 99-400 - 99-402
Міська влада
Вебсайт lowicz.eu
Мапа
 Ловіч у Вікісховищі

Географія
Фасад ловицького собору

Місто розташоване на берегах річки Бзури.

Історія

Перша звістка про місто походить з 1136 року, а саме в буллі Папи Інокентія ІІ, де, зокрема, зазначено, що Лович є головною резиденцією земель, які належать римо-католицьким архієпископам в Гнезно[3]. Міські права Лович отримав до 1298 року під управлінням династії П'ястів Мазовецького князівства. Близько 1355 року за сприяння аріхєпископа Ярослава Богорія на місці дерев'яного городища збудували мурований замок, який став центром Ловицької каштеляні та резиденцією архієпископів Гнєзно[3]. 1 березня 1357 року архієпископу вдалося випрохати привілей від польського короля Казимира Великого, який змусив 17 травня 1359 року мазовецького князя Земовита III визнати повен суверенітет над Ловичем та каштеляніями закріплений за архієпископом, а князі зберегли лише право на полювання на цих землях. Все ж суперечки за право володіння землею продовжувався аж до перетворення Мазовецького князівства у воєводство і вступу його до королівства Польського у 1529 році[4].

1433 року архієпископ Войцех Ястшембець підвищив парафіяльний костел Вознесіння Пресвятої Діви Марії і святого Миколая (пол. pw. Wniebowzięcia NMP i św. Mikołaja) до рангу колегіати. Шведський потоп перервав розвиток міста, коли, зокрема, було знищено місцевий замок та частину забудови[5].

В першій половині XVII ст. в знак нагороди єпископам від Польської Корони Лович та Скерневіце об'єднують в єдине Ловицьке князівство, яке вперше під таким статусом згадується в латинських джерелах (лат. Ducatus Lovicensis) за 1739 рік[6]. У 1795 році, після третього поділу Польщі, Ловицьке князівство потрапило до складу Прусського королівства[7]. У 1806 році місто захопили наполеонівські війська, а в 1807 році Наполеон Бонапарт в знак пожертви подарував князівство маршалу Луї Даву, де воно увійшло до складу Варшавського герцогства[7].

У 1815 році, згідно рішення Віденського конгресу, князівство увійшло до складу Конгресового королівства Польща під окупацією Російської імперії, а в 1820 році цар Олександр I подарував його на весіллі великому князю Костянтину та його дружині Жанетті Грудзинській, яка стала княгинею Ловича[7]. Під час Листопадового повстання (1830-1831) в Ловичі була організована Національна гвардія[7]. За останньою волею Жанетти, яка померла в 1831 році, князівство було приєднане до коронної власності, тобто стало номінальною власністю польського короля[7]. У результаті в 1838 р. маєтки Ловича стали власністю царя Миколи I, потім у 1856 р. Олександра II, в 1881 р. Олександра III і в 1894 р. Микола II, куди російські вельможі приїздили на полювання[7].

15 жовтня 1845 року завершилося прокладання  залізничної лінії за маршрутом Варшава-Лович, яка була введена в експлуатацію 1 листопада. Лович отримав залізничне сполучення із Краковом, Вроцлавом і Віднем. У 1861 році була побудована станція "Лович головна". У 1862 році після введення в експлуатацію лінії Варшава-Бидгощ-Лович , яку було з'єднано з прусською залізничною лінією[8].

Наприкінці ХІХ ст. в географічному словнику Королівства Польщі місто згадується як повітове місто Варшавської губернії[7].

У другій половині ХІХ ст. почала розвивалася легка промисловість. Незважаючи на численні репресії за героїчну участь у Січневому повстанні (1863-1864), місто продовжувало  економічно, освітньо та культурно розвиватися[7].

Поблизу міста у вересні 1939 року відбулася найбільша битва вересневої кампанії, відома як битва при Бзурі. 7 вересня дві польські армії «Помор'я» і «Познань», під час спроби відійти до районів Варшави, опинилися в оточенні. 9 вересня армія «Познань» в районі на південь від Бзури завдала раптового удару по німецьким піхотним дивізіям, що розташувалися в похідних колонах між Лечице й Ловичем, зосередивши основні сили в напрямку Стрикова. Поляки завдали серйозних втрат німецьким частинам 10-ї та 8-ї армій (понад 1500 убитих і поранених) і відкинули їх на 20 км на південь. При цьому були звільнені міста Лечице та Пятек. 11 вересня німецьке командування почало перекидати до Бзури основні сили 10-ї і 4-ї армій, підтягувалися резерви групи армій «Південь», була задіяна більша частина авіації 4-го повітряного флоту. 12 вересня з-під Варшави німці почали висувати 4-ту танкову дивізію. 16 вересня, зупинивши польський наступ, частини 10-ті німецької армії з'єдналися в районі Влодави із частинами групи армій «Північ», оточивши значне угруповання польських військ. 18-20 вересня, після дводенних безперервних боїв, армії «Познань» і «Помор'я» були повністю розбиті[9]. 

У травні 1940 року на території міста було утворено Ловицьке гетто, остаточні межі якого були встановлені восени. Спочатку площа гетто була обгороджена колючим дротом, а згодом побудована цегляна стіна зі зруйнованої синагоги та дерев'яна огорожа з колючим дротом. Головою юденрату було призначено Б. Сазіфо. До Ловіча звозилися євреї з Ловича та його околиць, а також з Александрув-Лодзького, Константинув-Лодзького, Згери, Стрикува та Лодзі. У серпні 1940 року в Ловицькому гетто перебувало 8200 осіб[10]. Мешканці гетто очищували вулиці та виконували  очищувальні роботи на залізничній станції Ловича. У будівлі колишньої єврейської школи була відкрита майстерня. У лютому-березні 1941 року почалася ліквідація гетто, а євреї були перевезені до Варшавського гетто. Однак ремісники залишилися працювати в майстернях[11]. У жовтні 1941 р. майстерні були ліквідовані, а люди, які там працювали, транспортувалися до Варшавського гетто[12].

23 травня 1943 року перед молочною будівлею "Blich" німці розстріляли 10 партизанів Національної гвардії[13].

17 січня 1945 року місто було звільнене від німецьких військ радянською армією[13]. 

У післявоєнний період було створено декілька житлових комплексів. На початку утворення народної республіки Лович став агропромисловим центром, а також центром будівельних матеріалів і легкої промисловості. У 1963 році в місті відкрився великий завод з переробки фруктів і овочів, а в 1969 році -- трикотажна фабрика "Syntex"[14].

У 1971 році в місті відбулися Дні барокової музики[15]. 25 березня 1992 року Ловице отримав буллу "Totus tuus Poloniae populus" від Папи Івана Павла ІІ, згідно якої була заснована Ловицька єпархія, таким чином відокремивши її від Лодзинської єпархії, архієпархії Варшави та єпархії Плоцька[16]. У 1999 році, після адміністративного поділу Лович став повітовим містом у складі Лодзинського воєводства[17].

Пам'ятки
  • Латинський собор (давніше колегіата)
  • Костел Бернардинців
  • Костел Домініканців
  • Костел євангелістів
  • Костел піярів
  • Костел маріавитів (старокатолицький)
  • Костел святого Леонарда
  • Ратуша

Транспорт

У місті починаються:

  • краєві дороги № 4 (Łowicz — Łódź — Sieradz — Złoczew/(Wieluń) — Walichnowy) і № 70 (Łowicz — Skierniewice — Zawady).
  • Воєводські дорогои № 584 (Łowicz — Sanniki) та № 703 (Łowicz — Łęczyca — Poddębice)

Через місто проходять краєва дорога № 92 (Rzepin — Świebodzin — Pniewy — Poznań — Konin — Łowicz — Warszawa). Неподалік міста пролягає Автомагістраль A2.

Демографія

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][18]:

Загалом Допрацездатний
вік		 Працездатний
вік		 Постпрацездатний
вік
Чоловіки 14126 2659 10036 1431
Жінки 15754 2587 9467 3700
Разом 29880 5246 19503 5131

Культура і фольклор
Танець пари в ловицькому одязі, 2006

Ловіч відомий своєю неповторною і яскравою культурою. В цьому краї виробляють багато сувенірів в яскравих кольорах.

Відомі люди

Примітки
  1. GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
  2. Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [недоступне посилання — відсутня історія]
  3. [http://dir.icm.edu.pl/pl/Slownik_geograficzny/Tom_V/753 Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich t. V, hasło "Łowicz". nakł. Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1884. s. 753.(пол.)
  4. Łowicz. W: turystyka.org.pl [on-line(пол.)]
  5. Marek Wojtylak. Dzieje miasta(пол.)
  6. Jan Warężak: Osadnictwo kasztelanii łowickiej: 1136-1847, Prace Wydziału II--Nauk Historycznych i Społecznych. Wrocław: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1961.(пол.)
  7. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich t. V, hasło "Księstwo Łowickie". nakł. Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1884. s. 759(пол.)
  8. Jerczyński Michał, Roszak Tomasz, Szlakiem łódzkiej kolei. Łódź 2004. Wyd. Piątek Trzynastego.(пол.)
  9. Rekonstrukcja historycznej Bitwy nad Bzurą 1939(пол.)
  10. Getto w Łowiczu. Wirtualny Sztetl, 2009-12-06.(пол.)
  11. Zespół redakcyjny, przewod. Czesław Pilichowski: Obozy hitlerowskie na ziemiach polskich 1939-1945. Informator encyklopedyczny. Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1979, s. 291. ISBN 83-01-00065-1.(пол.)
  12. Edward Kopówka: Plan kamieni symbolicznych. Treblinka: Muzeum Walki i Męczeństwa w Treblince-Oddział Muzeum Regionalnego w Siedlcach, 2014, s. 15. ISBN 978-83-88761-46-1.(пол.)
  13. Rada Ochrony Pomników Walki i Męczeństwa ”Przewodnik po upamiętnionych miejscach walk i męczeństwa lata wojny 1939- 1945", Sport i Turystyka 1988, ​ISBN 83-217-2709-3​, str. 672(пол.)
  14. Wojciech Jankowski, Mały przewodnik po Polsce, Wydawnictwo Sport i Turystyk Warszawa 1983 ​ISBN 83-217-2329-2​ s. 187(пол.)
  15. Nastiuszonek W., Skierniewice i okolice, Warszawa: Sport i Turystyka, 1985, s. 90–92, ISBN 83-217-2488-4, OCLC 830220840.(пол.)
  16. Konferencja Episkopatu Polski, Informator 2017, Biblos 2017, ​ISBN 978-83-7793-478-4​(пол.)
  17. Urząd Miejski w Łowiczu(пол.)
  18. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
  19. World's Strongest Man
  20. World Strongman Super Series
  21. World Strongman Cup Federation

Джерела
  • Gawarecki Wincenty Hipolit (1788—1852). Pamiątki historyczne Łowicza. — 232 s. (пол.)
  • Łowicz // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 753. (пол.)
  • Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich t. V, hasło "Łowicz", opublikowany nakł. Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, Warszawa, 1884.(пол.)
  • Kołodziejczyk R. (red.): Łowicz. Dzieje miasta. Warszawa 1986(пол.)
  • Kołodziejczyk R.: Warszawsko-Wiedeńska Droga Żelazna. Państwowe Zakłady Wydawnictw Szkolnych, Warszawa 1961(пол.)
  • Sterner W.: Narodziny kolei. Książka i Wiedza, Warszawa 1964(пол.)

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.