Бурачинський Андрій Йосипович

Андрій Бурачинський народився 10 вересня 1863 року в селі Криворівні Косівського повіту (нині Верховинський район) на Станиславівщині (тепер Івано-Франківська область) у родині пароха Йосипа Бурачинського і його дружини Зеновії.

Йосип Бурачинський (* 14.04.1838 — † 12.12.1903) навчався в Чернівцях, Львові, у Віденському університеті студіював теологію, українську літературу, класичну філологію. З 1862 року викладав класичну філологію у Чернівецькій гімназії. 1860 року одружився із Зеновією Навроцькою (* 1843 — † 24.11.1909)  , донькою пароха с. Котузова Андрія Навроцького і Марії з Глібовицьких. 1862 року рукоположений і отримав призначення на парафію в с. Криворівня. З 1895 року і до смерті був парохом у с. Княждвір біля Коломиї.

У сім'ї Йосипа та Зеновії Бурачинських крім Андрія було ще три сини та дві доньки:

• Цецилія — Целіна (* 1860 — † 30.04.1924) — культурно-громадська діячка, збирачка фолькльорно — етнографічних матеріалів, член українських товариств, дружина відомого лікаря Івана Куровця(* 01.01.1863 — † 18.05.1931);
• Марія (* 1865 — † 18.10.1935), культурно-громадська діячка, збирач гуцульського фольклору, укладач словника гуцульських слів, одна з перших членкинь Товариства руських женщин, дружина   о. Олексія Волянського (* 07.10.1862 — † 02.03.1947);
• Ераст (* 15.09.1875 — † 14.10.1942), інженер-лісотехнік, в часи діяльності ЗУНР був службовцем  Ради  Державних Секретарів  (уряду ЗУНР), шефом відділу лісництва Державного секретаріату земельних справ ЗУНР, одружений з Ольгою з Лопатинських;
• Осип (* 21.08.1877 — † 29.02.1948), адвокат, судовий радник, державний секретар судівництва ЗУНР, одружений  з Оленою з  Добровольських   (* 30.07.1884 — † 30.07.1968);
• Тит-Євген (* 15.01.1880 — † 23.06.1968) — видатний український лікар та громадський діяч, одружений із Зеновією Левинською (* 16.05.1890 — † 12.07.1970).

Закінчив гімназію у Станіславові, медицину у Відні, де отримав ступінь доктора всіх лікарських наук[1]. Під час навчання очолював студентське товариство «Січ».

Закінчивши  університет працював лікарем-дерматологом в австрійському війську.  Після розвалу Австрії  та утворення ЗУНР працював у  Державному секретаріаті військових справ, брав участь у розбудові української військової і цивільної санітарних служб. В лютому 1919 року увійшов до складу новоутвореної Державної ради здоров'я ЗУНР. Рекомендував та керував процесом перекладу медичних інструкцій з німецької мови. Входив до складу Польового воєнного суду Надзвичайної Комісії УГА. В квітні 1919 року А. Бурачинський закликав військових лікарів до надання безкоштовної медичної допомоги зубожілому цивільному населенню Галичини з огляду на загрозливе поширення інфекційних захворювань. Наприкінці травня 1919 року призначений санітарним референтом Галицької армії, а після другого відступу — головним лікарем Начальної команди Галицької армії.

В часі, коли восени 1919 року УГА косив тиф:

• повідомляв Диктатора ЗУНР про те, що від 23 до 30 жовтня 1919 р. зі строю вибуло 2000 стрільців і старшин (кожен 10-й), яких ніде не можна було розмістити[2]
• було влаштовано суд над генералом Мироном Тарнавським, котрий в безвиході пішов на угодовство з білими силами, підписавши «Зятьківський договір (статті)». 13-14 листопада 1919 р. у Вінниці полковник-медик Андрій Бурачинський виступив на суді як захисник генерала Тарнавського, заявивши про брак медикаментів і часу для подолання епідемії тифу в УГА: «наша армія потребує тільки для асенізації найменше від 3-х до 4-х місяців відпочинку».

З УГА перейшов Збруч, пережив всю її трагедію під час Другого зимового походу, потрапив  у більшовицький полон. Повернувшись в Галичину, був заарештований поляками. Після звільнення з в'язниці дістався до Відня. 1924 року переселився до м. П'ятра-Нямц у Румунії, де здійснював приватну лікарську практику. 1930 року в «Червоній Калині» опублікував свою статтю, в якій протистояв поглядам Степана Шухевича, завваживши, що рефлексії про «самопожирання» ЗУНР є занадто гіперболізованими. Член Українського лікарського товариства  з 1933 року.  Написав військові спогади про перебування в УГА.

Був одружений з Людмилою Конрец. Мали дочку Лоті (удочерили), яка має двоє дітей й живе в Бухаресті (Румунія).

Помер Андрій Бурачинський 10 березня 1941 року в П'ятра-Нямц (Румунія), де і похований. Його дружина Людмила померла 13 жовтня 1942 року.

• Офіцерський хрест ордена Франца Йосифа(1917)[3][4]
• Лицарський хрест ордена Франца Йосифа (1915)[5][4]
• Золотий хрест заслуг з короною[4]
• Бронзова ювілейна пам'ятна медаль 1898[4]
• Військовий ювілейний хрест[4]
• Пам'ятний хрест 1912/13[4]

• Арсенич П., Вардзарук Л.  – Українські лікарі Прикарпаття. — Івано-Франківськ: Облвидав Галичина , 1991 рік  - 44 с.
• Арсенич П. І. Бурачинський Андрій Йосипович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2004. — Т. 3 : Біо — Бя. — 695 с. — ISBN 966-02-2682-9.
• Арсенич П., Білянський П. , Геник С. — Українські лікарі Прикарпаття. — Коломия: Вік , 1995 рік — 96 с .
• Арсенич П.  Священичий рід Бурачинських  - Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2004.  -    192 с.
• Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР.— Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.— 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9.
• Енциклопедія ЗУНР т.1 — Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2018. — 688с.
• Белінська Л. С. Експлікація родинної традиції у громадянському дискусі Галичини. Монографія. — Львів: Простір М , 2012. — 375 с.
• Радиш Я. З гуцульського коріння — Київ: ДКС — Центр , 2015. — 322 с.
• Павло Пундій . — Українські лікарі . Біобібліографічний довідник . Книга 1. Естафета поколінь національного відродження: Львів — 1994 — Чикаго — 328 с .

• Івано-Франківська ОДТРК
• Никифор Гірняк. Останній акт трагедії УГА
• Станіслав — столиця ЗУНР
• ЕСУ