Бура жирова тканина

Бу́ра жирова́ ткани́на або бурий жир (лат. textus adiposus fuscus) — спеціалізований тип жирової тканини, у якій окиснення жирів відбувається для отримання тепла, а не для синтезу АТФ. Має буре забарвлення внаслідок наявності великої кількості мітохондрій, що містять цитохроми із гемовими групами, які інтенсивно поглинають видиме світло. Найбільше цього типу жирової тканини у тілах дитинчат більшості ссавців, в тому числі і людини, а також у звірів, що впадають у зимову сплячку[1], тобто в тих організмів, що не можуть отримувати тепло тремтінням[2].

Бура жирова тканина, візуалізована за допомогою методу ПЕТ

Будова
Препарат бурої жирової тканини

Адипоцити бурої жирової тканини менші за розміром (20—40 мкм у діаметрі), ніж у білій, а також відрізняються полігональною, а не круглою формою. Тригліцериди у клітинах бурого жиру запасаються у формі кількох невеликих крапель[3], ядро займає центральне положення[4]. Також ця тканина має суттєво більшу кількість мітохондрій, ніж білий жир, і краще кровопостачання. Комбінація великої кількості зеленуватих цитохромів, що містяться у мітохондріях, та червоного гемоглобіну крові і надають бурій жировій тканині її забарвлення[3][5].

Функціонування

Основною функцією бурої жирової тканини є термогенез, тобто вироблення тепла. Із цією функцією пов'язана особливість її мітохондрій, а саме наявність у внутрішній мембрані термогеніну або роз'єднуючого білка (продукт гену UCP 1), що дозволяє протонам повертатись із міжмембранного простору в матрикс, оминаючи АТФ-синтазу[1].

Термогенез відбувається таким чином: жирні кислоти, що зберігаються у ліпідних краплях, вивільняються у цитоплазмі і транспортуються до мітохондрій, де проходить їх повне розщеплення до вуглекислого газу у процесах β-окиснення та цилку трикарбонових кислот. Відновлені НАДH та ФАДH2 передають свої електрони в електронтранспортний ланцюг внутрішньої мембрани, проходження по якому супроводжується викачуванням протонів у міжмембранний простір. Після цього протони повертаються у матрикс через білок термогенін[3]. Таким чином виникає коротке замикання й енергія, виділена у процесі окиснення жирів, перетворюється в тепло і не запасається у формі хімічних зв'язків АТФ[1][6].

Описаний біохімічний шлях активується в тих випадках, коли загальна температура тіла починає знижуватись. У відповідь на охолодження в організмі виділяються гормони, що стимулюють вивільнення жирних кислот із тригліцеридів, які у свою чергу активують термогенін[5].

Розвиток у людини

У людини диференціація фібробластів «преадипоцитів» у буру жирову тканину розпочинається на 20-му тижні розвитку. У час народження вона становить приблизно 1 % від загальної маси тіла[3] (близько 30 г[4]). Бурий жир розташований навколо кровоносних судин, що постачають кров'ю головний мозок та органи черевної порожнини, а також оточує підшлункову та надниркові залози і нирки[3]. Найбільші його скупчення спостерігаються між лопатками, у антеріолатеральній ділянці шиї та передній стінці черевної порожнини[2]. Завдяки бурому жиру життєво важливі органи немовляти не охолоджуються у середовищі з низькою температурою[3].

Після народження у немовлят починає розвиватись біла жирова тканина, а бура зникає. У дорослому стані в людей зовсім немає окремих місць скупчення бурого жиру, проте серед всіх адипоцитів зберігається приблизно 1 % бурих, що хаотично розкидані серед білих. Також в дорослому організмі залишаються преадипоцити, що за відповідної стимуляції можуть перетворюватись у бурий жир, зокрема під час адаптації до хронічного переохолодження. Також преадипоцити можуть диференціюватись у буру жирову тканину, розміщену приблизно так, як у новонароджених, під впливом високих концентрацій адреналіну та норадреналіну, які спостерігаються у хворих на феохромоцитому (пухлину надниркових залоз)[3].

Див. також

Примітки
  1. Neson et al, 2008, с. 736.
  2. Mareib, 2002
  3. Nelson et a, 2008, с. 917.
  4. Луцик et al, 2003, с. 185.
  5. Berg et al, 2007, с. 533.
  6. Alberts et al, 2007, с. 838.

Джерела
  • Alberts B, Johnson A, Lewis J, Raff M, Roberts K, Walter P (2007). Molecular Biology of the Cell (вид. 5th). Garland Science. ISBN 978-0-8153-4105-5.
  • Berg JM, Tymoczko JL, Stryer L (2007). Biochemistry (вид. 6th). W.H. Freeman and Company. ISBN 0-7167-8724-5.
  • Marieb EN, Hoehn K (2006). Human Anatomy & Physiology (вид. 7th). Benjamin Cummings. ISBN 978-0805359091.
  • Nelson D.L., Cox M.M. (2008). Lehninger Principles of Biochemistry (вид. 5th). W. H. Freeman. ISBN 978-0-7167-7108-1.
  • Луцик О. Д., Іванова А. Й., Кабак К. С., Чайковський Ю. Б. (2003). Гістологія людини. Київ: Книга плюс. ISBN 966-7619-39-7.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.