Бурштин Сергій Юхимович

Народився 14 (26) вересня 1869 року в місті Тавастгус як позашлюбний син уродженки Фінлядії Адольфіни Тернрус, був названий Адольфом. В 1879 році всиновлений поручником 90-го піхотного Онезьзького полку Юхимом Еладійовичем Бурштином з усіма правами і перевагами, наданими «Височайшим» велінням від 17 лютого 1876 року особам, усиновленим особисто дворянами. Сповідання всиновленого — євангелічно-лютеранське, проте в 1880 році «внаслідок виявленого ним рішучого бажання…» приєднаний до православної церкви з наріканням йому імені Сергія.

У 1888 році С. Ю. Бурштин закінчив повний курс у Ревельській гімназії і 24 червня 1888 року вступив до Імператорської військово-медичної академії яку закінчив 3 грудня 1893 року зі ступенем лікаря. За використання під час навчання стипендії морського відомства зобов'язаний був прослужити чотири роки і дев'ять місяців. Наказом по військовому відомству направлений на службу в 25-й Смоленський полк молодшим лікарем.

В 1898 році підвищений до колезького асесора.

З 4 грудня 1900 року на посаді молодшого лікаря Ізмайловської військової богадільні Імператора Миколи І. До цього часу вже у чині колезького радника, отримав спеціальність по внутрішнім хворобам.

Брав участь у російсько-японській війні.

Після 1905 року відомостей про діяльність Сергія Бурштина мало. Відомо що в армії займав посаду головного лікаря шпиталю, а в 1907 році звільнився з військової служби і працював земським лікарем. Останній його чин отриманий при службі в Імператорській армії — статський радник.

Із початком Першої світової війни знову був призваний до армії. З 1914 по 1917 рік — військовий лікар. Брав активну участь у політичних подіях у Петрограді у дні Лютневої та Жовтневої революцій:

• член і товариш голови солдатського комітету;
• голова виконавчого комітету Петроградського окружного відділу союзу лікарів армії і флоту;
• товариш голови ради Петроградського округу.

Вступив у Червону гвардію та пізніше до Червоної армії з перших днів її створення. Займався організацією медичної допомоги солдатам та робочим, які боролись з Корніловським заколотом, а в дні Жовтневої революції — червоногвардійцям, що подавили виступ юнкерів.

У березні 1918 року в Петрограді почав формуватися штаб північної ділянки і Петроградського району, що невдовзі став Північним фронтом. Сергій Бурштин став начальником евакуаційного відділу штабу, пізніше — начальник санітарного відділу фронту.

З формуванням у грудні 1920 року Збройних сил України та Криму С. Ю. Бурштин призначений начальник санітарної частини армій, а 2 червня 1922 року вже займав посаду воєнно-санітарного управління Українського військового округу. Одночасно, знаходив час і для громадської діяльності, у якостях: члена колегії Наркомздоров'я УСРР, голови санітарно-профілактичної секції Харківської міської ради і діяча ЦК Українського Червоного Хреста. Також С. Ю. Бурштин організував і очолював санітарну секцію воєнно-наукового товариства Українського військового округу та видавав «Воєнно-санітарний збірник Українського військового округу» (перший збірник вийшов у 1924 р., всього було п'ять номерів видання).

На початку 1926 року Сергій Бурштин призначений помічником начальника Військово-медичної академії РСЧА. Також, викладав предмет «Воєнно-санітарна адміністрація».

З жовтня 1929 року Сергій Бурштин зачислений у розпорядження Воєнно-санітарного управління РСЧА. З січня 1931 р. призначений начальником курсів удосконалення при Військово-медичної академії РСЧА.

Наказом Реввоєнради СРСР № 114 від 14 травня 1933 року йому присвоєна дванадцята (м-12) категорія медичного складу.

Помер 27 червня 1933 року на 65-му році життя.

• Орден Трудового Червоного Прапора УСРР (травень 1928 р.)

Названий батько — Юхим Еладійович Бурштин, православний. Народився 24 грудня 1938 р. у родині міщан Люблінської губернії. Закінчив курс наук у Гельсинфорському піхотному юнкерському училищі по 1-му розряду. 7 червня 1856 р. почав службу у Київському батальйоні військових кантоністів молодшим каноніром в 3-й батареї учбової артилерійської бригади. В 1858 році — старший канонір, в 1859 р. — бомбардир в Гренадерській парковій артилерійській бригаді, в 1861—1863 рр. — феєрверкер 4-го, опісля 3-го класу, в 1865—1867 рр. — молодший, пізніше старший лаболаторний підмайстер. В 1869 р. переведений в Гельсінгфорське піхотне юнкерське училище юнкером, в 1871 р. — в Онезький 90-й піхотний полк прапорщиком, пізніше став підпоручником, завідувачем полковим лазаретом (1877 р.). За службу удостоєнний ордена Св. Станіслава 3-го ст. (1877 р.). В 1879 р. здав полковий лазарет і був призначений командувачем 2-ю ротою, переведений у штабс-капітани. У подальшому призначений «командувачем» 7-ю ротою, вибирався членом полкового суду (1884 р.). В 1887 р. підвищений у званні до капітана. З послужного списку також відомо, що Ю.Бурштин в 1863—1864 рр. знаходився у складі військ Віленського військового округу під час польського повстання, за що удостоєний бронзової медалі.

Дружина — Зінаїда Данилівна, дочка лікаря Фрідберга. На час складання послужного списку (жовтень 1899 р.) С. Ю. Бурштин з нею мав двох дітей:

• дочка Клавдія (1891 р.н.)
• син Борис (1893 р.н.)

• История Киевского военного госпиталя. Книга ІІ. Киевский военный госпиталь в первой половине ХХ века // М. П. Бойчак. — Київ: Преса України, 2006  — 776 с.