Бурґтеатр

Спочатку Бурґтеатр розташувався у Бальгаусі (нім. Ballhaus), що був зведений за вказівкою кайзера Фердінанда І у 1540 році в нижньому декоративному парку Гофбурґу (нім. Hofburg), після того, як старий зал став потерепів від пожежі у 1525 році. Ще до початку 18 ст. там грали у Jeu de Paume — грі-попередниці тенісу. Врешті, 14 березня 1741 р. кайзерша Марія Терезіа, видала (після загальної заборони театрів, що була запроваджена нею після смерті її батька) дозвіл «підряднику королівських придворних опер» (нім. Entrepreneur der königlichen Hofopern) і арендатору заснованого 1708 року театру на Кертнергоф — Йозефу Карлу Зеллерсу, перетворити Бальгаус на театр. Разом з тим, у безпосередній близькості був закладений новай Бальхаус, що й дав ім'я сьогоднішній площі — Бальхаусплатц (нім. Ballhausplatz).

12-го жовтня 1888 р. відбулася остання вистава на Міхаелерплатц. Трупа Бурґтеатру переїхала у нову будівлю на Рінґу.

«Новий» Бурґтеатр на Рінґу навпроти ратуші (нім. Rathaus) був спроектований у стилі необароко Ґотфрідом Земпером (план) та Карлом Фрайгером фон Газенауером (фасад), котрі вже разом планували Кайзерфорум у Відні. Будівельні роботи ропочалися 16-го грудня 1874 р. і розтяглися 14 років. Протягом цього часу дует архітекторів встиг між собою пересваритися. І вже 1876 р. через проблеми зі здоров'ям Земпер від'їхав назад до Риму і дав Газенауеру, котрий у суперечці архітекторів виступав, перш за все, за велично оформлену споруду, реалізовувати свої ідеї самостійно.

До того ж, відомий віденський художник Ґустав Клімт разом зі своїм братом Ернстом Клімт та Франсом Мачем створив у 1886—1888 рр. розписи стель над сходами з обидвох сторін нового театру. Вони утрьох перейняли це замовлення після спільних робіт у міських театрах Рієки та Карлових Вар, а також Національного театру у Бухаресті.

Вже через два дні після прощальної вистави 12-го жовтня 1888 на Міхаелерплатц відкилася нова будівля п'єсами Ґрільпарцера «Естер» та Шіллера «Табір Валленштайна». Спочатку Бурґтеатр сприйнявся віденцями дуже добре через його виличний вигляд та ряду технічних інновацій, таких як, наприклад, електроосвітлення. Проте досить скоро почала звучати критика з приводу поганої акустики. Врешті-решт у 1897 р. була проведена реконструкція глядацького залу з метою мінімізації цієї проблеми. Новий театр — важливе місце зустрічей у суспільному житті і скоро став вважатися однією зі «святинь» віденців. У сезоні 1922/1923 був відкритий Академітеатр, як камерна сцена Бурґтеатру. 8-го травня 1925 р. Бурґтеатр увійшов до австрійської кримінальної хроніки: болгарський студент Менкіа Карніціу здійснив там замах на македонського главу банди Тодора Панітца.

Ідеї націонал-соціалізму також лишили свій слід в історії Бурґтеатру. 1939 р. у Видавництві Адольфа Лузера (нім. Adolf Luser Verlag) вийшла книга яскраво антисемітського спрямування театрознавця Гайнца Кіндермана (нім. Heinz Kindermann) «Бурґтеатр. Спадщина і послання національного театру» (нім. „Das Burgtheater. Erbe und Sendung eines Nationaltheaters“), у якій він поміж іншого аналізував «єврейський вплив» на Бурґтеатр.

Для акторів та працівників театру, котрі за громадянським законом Райху (нім. Reichsbürgergesetz) 1935 року класифікувалися як «євреї», дуже скоро настала заборона виступів, протягом декількох днів вони були відправлені у відпустки, звільнені або ув'язнені.

Влітку 1944 року також і Бурґтеатр був змушений припинити вистави через запровадження загального закриття театрів. Починаючи з 1-го квітня 1945 року, з наближенням до Відня червоної армії, у будинку розвквартирувався військовий підрозділ, а частина споруди використовувалася як склад боєприпасів.