Бідермаєр

Епоха початку XIX ст. — це епоха ранньої буржуазії, епоха скромного матеріального світу з легким нальотом сентиментальності. Пізніша зарозуміла епоха дала цьому стилю глузливе прізвисько «бідермаєр» (тобто «бравий пан Маєр» — синонім міщанина, введений в ужиток поетом Айхродтом). У стилі виявилося прагнення буржуазії до спокійного впорядкованого життя.

Востаннє спостерігається така єдність між духовним і наочним світом людини. І вперше стиль не був міцно прив'язаний до «старшої сестри» архітектури, будучи перш за все стилем інтер'єру. Холодний аристократизм ампіру переробляється у дусі інтимності й домашнього затишку.

Бідермаєр — хороший приклад, як певна епоха за допомогою відносних скромних засобів вирішує проблему гармонійного інтер'єру.

Стиль бідермаєр прийшов на зміну холодному, аристократичному ампіру.

Від ампіру цей стиль успадкував основні принципи побудови і лаконізм, проте це вже не архітектурний стиль, перш за все він виявився в меблевому мистецтві та інтер'єрі.

Багато робіт, переважно портретів, зроблених у стилі бідермаєр є у відомого львівського літографа Карла Ауера «Літографії Ауера стилістично абсолютно відповідні тогочасній моді — вони пристойно сентиментальні, охайні, наївні, їх хочеться розглядати під акомпанемент спінетів та зворушливих пісеньок Шуберта.» — так характеризувала Н. Космолінська[2] суть цього періоду творчості художника.

У літературі Дмитро Чижевський окреслював «бідермаєр», як «певну форму романтики, яку визначають або як „міщанську романтику“, або як „романтику старечу“. Головні ідеологічні мотиви романтики в літературному бідермаєрі слабшають та зникають.

Замість індивідуалізму та революційного пориву маємо тут повагу до „надіндивідуального порядку“ в державі, релігії, звичаях, нахил до традиції; замість живої спраги, яку може задовольнити лише весь світ, — спокійне збирання, колекціонування. Замість різкості, поривчастості романтики, — м'якість, спокій; замість поривань до крайнього, навіть поза межі нормального та дозволеного, — пошану, покору, смирення як основні чесноти людини; мова стає спокійнішою, правильнішою, поміркованішою, статичнішою».[3]

Бідермаєр у літературі вважають специфічною рисою німецької та австрійської літератури. Практично всі дослідники відносять до цієї течії типових представників стилю бідермаєр як Улянд, Штіфтер, А. Дросте-Гюльсгоф, Ґрільпарцер, Ґ. Келлер, О. Людвіґ та ін.

Спроби шукати сліди бідермаєру в творчості українських літераторів спростовує Д. Чижевський у цитованій вище роботі, підкреслюючи наявність певних рис бідермаєру у творчості М. Шашкевича та поетів — «меланхолійних ліриків» Петренка, Забіли, Чужбинського, С. Метлинського та ін. При цьому автор звертає увагу, що «риси стилю бідермаєр постали в українських поетів не шляхом органічного розвитку, а шляхом простого запозичення — у Шашкевича з австрійської літератури; у інших — зі споріднених з бідермаєром російських поетів»[3]

Основні критерії меблів цього стилю — міцність, добротність і зручність.

Характерні ознаки меблів бідермаєру — плавно зігнуті спинки і підлокітники крісел, диванів, стільців, гнуті і точені ніжки столів і секретерів.

Ніколи раніше меблі не були такими «меблевими» за характером, тобто вільними від архітектурних надмірностей і чужорідного декору. Простота меблевих форм компенсувалася яскравим забарвленням оббивок і функціональною практичністю меблевих конструкцій.

За прикладом англійських меблевих майстрів столяри бідермаєру створювали різні типи «комбінованих» меблів; розсувні столи, столики і бюро з висувними і відкидними стільницями, стільці і столи, що трансформуються в бібліотечні сходи. На початку XIX століття рожеве або червоне дерево виступало як основний матеріал, тоді як пізніше на зміну йому прийшло фанерування з горіха і світлі породи дерева; черешня, груша, клен, тополя і ясен.

В буржуазних будинках виникає поняття «чистої кімнати» — представницької кімнати для прийому гостей (отаке наслідування світським салонам). Природно, що вона обставлялася з особливою турботою. Меблі бідермаєру знов набувають природних форм і плавних ліній. Вони вже не предмет прикраси, а добрий послужливий друг. Іноді вони грубуваті й незграбні за формою, та зате вирізняються витриманими пропорціями, красивим кольором дерева і вдало підібраними забарвленнями та малюнками оббивок. Ніколи ще природна краса дерева не використовувалася такою мірою. Майстри як і раніше обробляли парадні меблі червоним деревом, але в той же час широко використовували ясен, вишню, березу, грушу, клен. Недаремно період бідермаєру називали «епохою світлого дерева».

У буржуазії, що перемогла у Французькій революції, був свій спосіб життя. У парадних приміщеннях з'явилися меблі, раніше доречні тільки в коморах або в кімнатах людей середнього достатку — шафи, обідні столи. Дуже мало залишилося речей вузького, спеціального призначення. Втім, це не стосується столів. Люди в цей час багато і охоче пишуть, звідси підвищений попит на письмові столи. Окрім письмових і обідніх з'являються читальні, курильні, робочі, квіткові і гральні столи.

Зникли поширені в XVIII ст. меблі, які складалися з багатьох частин, що можна було поєднувати або використовувати окремо. Зникли зовсім недавно широко поширені балдахіни для ліжок. Меблі для сидіння окрім диванів представлені стільцями і кріслами двох типів: одні — легкі, зручні й елегантні, другі, — виконані відповідно до міщанських уявлень про затишок. Інтер'єр житла доповнюють вітрини, етажерки, кутові шафки, трюмо і незмінні, модні в той час, невеликі клавесини (спінети).

У низці оригінальних стильових напрямів, що логічно витікали з ходу розвитку меблевих форм, останнім став стиль бідермаєр. Меблевий стиль бідермаєр існував з середини 1810-их років до революції 1848 року і привніс в буржуазне житло скромний меблевий світ з нальотом сентиментальності. Пізніша, зарозуміла епоха еклектики і дала цьому стилю глузливе прізвисько «бідермаєр». Буржуазній свідомості відповідали такі стильові форми, в яких головний наголос був на практичності. Критерієм же корисності побутової речі, меблів, предмету інтер'єру вважалися, перш за все, міцність, якість і зручність. У 1808 році в Англії почав виходити журнал «Repository of Arts», на сторінках якого відтворювалися проекти зразкових предметів меблів. Спочатку це були проекти меблів у дусі пізніх зразків Шератона, Гоупа і Сміта, але поступово разом з ними з'явилися предмети меблів в стилі бідермаєр, із зігнутими формами і точеними деталями. Пізніше, близько 1820 року, до них приєднався ще і псевдоготичний різьблений декор.

У оформленні меблів переважали англійські традиції XVIII ст.: витончені округлі контури, простота і легкість. Найпопулярнішим був секретер з висувними скриньками, прикрашений живописом і кольоровим фанеруванням (різноколірними шматочками дерева геометричної форми). З'явилися гарнітури з широких диванів і соф, доповнені стільцями і столами.

Для оббивки сидінь і спинок крісел замість прийнятого в епоху ампіру шовку застосовували простіші тканини, наприклад, ситець з квітковим малюнком, або однотонний чи в смужку репс. Як настильний елемент використовували кінський волос. Провідними центрами меблевого мистецтва були Лондон, Берлін і Відень.

Широко застосовувалася техніка фанерування. Іноді фанерувалися навіть стрункі ніжки і підлокітники крісел, стільців, диванів. У цей пуританський час навіть такі прикраси здавалися непотрібною розкішшю і надмірністю. Наприклад, англійський письменник А. Штифтер в одному з творів уїдливо пише: «…всі столи мають прості соснові ніжки, що красуються, проте, в штанях з горіхового і червоного дерева».

Близько 1830 р. німецький майстер Міхель Тоне відкрив новий метод виробництва меблів: він навчився формувати багатошарову фанеру і гнути довгі дерев'яні бруси у водяній парі або кип'ятку.

Просто і нехитро виготовлені, елегантні меблі стали вже типовим масовим промисловим виробом.

Проте, разом із зростанням доходу в буржуазії росли і запити. І незабаром вже нащадки нарекли невибагливий стиль своїх батьків глузливим слівцем «бідермаєр».