Кантрі

Перше покоління напрямку виникло на початку 1920-х років. Тоді музична сцена Атланти відіграла значну роль у запуску найдавніших виконавців звукозапису в країні. Джеймс Гідеон Таннер (1885–1960) - американський скрипаль став відомим як кантрі-музика. Його група була одним з найбільш інноваційних та найвпливовіших струнних колективів 20-30-х років. Найвизначнішими його членами були Клейтон Макмічен (скрипка та вокал), Ден Хорнсбі (вокал), Райлі Пакетт (гітара та вокал) та Роберт Лі Світ (гітара). Розпочався випуск музичних платівок ще в 1923 році. Перші відомі піонери жанру Джиммі Роджерс і перша сім'я кантрі-музики сім'я Картер. Багато "гірських" музикантів, такі як Кліфф Карлайл, записували блюзові пісні протягом 1920-х років.

Другого покоління припало на 1930–1940-ті роки. Тоді радіо стало популярним джерелом розваг, і шоу із музикою кантрі було розпочате на всьому півдні, аж до Чикаго та на захід, до Каліфорнії. Найважливішим був Grand Ole Opry, який виходив в ефір, починаючи з 1925 року у Нешвілі і продовжується дотепер. Протягом 1930-х і 1940-х років ковбойські пісні, які записувалася з 1920-х років, популяризувались у фільмах, зроблених у Голлівуді. У 1940-ві роки популяризація напрямку пов'язана з творчістю Генка Вільямса. Боб Уіллс був сільським музикантом із Нижніх Великих рівнин, який став дуже популярним як лідер "гарячої струнної групи". Він з'являвся у голлівудських вестернах. Поєднання кантрі та джазу розпочалося як музика танцювальних залів. Уіллс був одним з перших кантрі-музикантів, який додав електричну гітару до своєї групи в 1938 році. Кантрі-музиканти почали записувати бугі в 1939 році, незабаром після того, як його відтворили в Карнегі-Холі, коли Джонні Барфілд записав "Бугі-вугі".

Третє покоління (1950–1960-ті роки) розпочалося наприкінці Другої світової війни з музикою струнних оркестрів, відомою як блюграс. Музика з'явилася, коли Білл Монро з Лестером Флаттом та Ерлом Скруггом були представлені Роєм Акуффом у Гранд Опері. Євангельська музика залишалася складовою музики кантрі. Інший тип знедоленої музики з різними настроями став популярним серед бідних громад у Нью-Мексико, Оклахомі та Техасі. Основний ансамбль складався з класичної гітари, бас-гітари, сталевої гітари, у більших ансамблях були представлені електрогітари, труби, клавішні, банджо та барабани. Цей звук сягає своїм корінням в індіанську, іспано- та американську прикордонну музику на південному заході США та Північній Мексиці. На початку 1950-х років більшість кантрі-гуртів грали суміш західних свінгів, кантрі-бугі та хонкі тонку. Починаючи з середини 1950-х і досягнувши свого піку на початку 1960-х, звук Нашвіля перетворив кантрі-музику на багатомільйонну індустрію з центром у Нешвілі, штат Теннессі. У 1950-ті музика кантрі стала однією з основ таких течій як блюґрас і рокабілі. В ці роки найяскравішим представником кантрі стає Елвіс Преслі, який щойно розпочав свою кар'єру і мав тоді прізвисько «Хіллбіллі кет». В кінці 1950-х музику кантрі починає записувати студія Nashville Sound, звук кантрі стає більш відшліфованим. Серед успішних музикантів кантрі також Джордж Джонс (1931—2013), Петсі Клайн та Джим Рівс, який став надзвичайно популярним в Африці, Індії да Південно-Західній Азії. Ця ж студія заснувала залу слави кантрі. Петсі Клайн і Джим Рівз були двома найпопулярнішими артистами звукозапису в Нашвілі, і їхня смерть в авіакатастрофах на початку 1960-х років стала початком занепаду жанру. Кінець 1960-х років у американській музиці створив унікальне поєднання внаслідок традиціоналістичної реакції в окремих жанрах. Після британського вторгнення бажали повернення до "старих цінностей" рок-н-ролу. У той же час у сільському секторі не вистачало ентузіазму до музики, виробленої в Нашвілі. У результаті з’явився схрещений жанр, відомий як кантрі-рок. У 1960-ті роки музиканти Кріс Крістоферсон, Ніл Янг, Лінда Ронстадт дали життя новому музичному напрямку — кантрі-року, що увібрав в себе як риси кантрі, так і риси рок-музики.

У 1970-ті роки кантрі розгалужується на дві протилежні течії — автентичну і комерціалізовану. В руслі дотримання автентичних традицій працюють Віллі Нельсон і Війлон Дженнінгс, а Конвей Твітті, Глен Кемпбелл, Кенні Роджерс та ряд інших зближують кантрі з поп-музикою тих років, практично розмиваючи границі напрямку. Водночас відбувався симбіоз кантрі та року, що зокрема представлено у творчості Шеріл Кроу та Кід Рока. Піку популярності кантрі-поп досягло на рубежі 1970-80-х років, значну роль у популяризації напрямку відіграв фільм «Міський ковбой». Музика четвертого покоління припала на 1970–1980-ті роки. Між 1972 і 1975 роками співак і гітарист Джон Денвер випустив серію успішних пісень, що поєднують музичні стилі кантрі та фолк-рок. До середини 1970-х років музика в Техасі і Техано набула популярності серед виконавців. На початку 1980-х років сільські музиканти бачили, як їхні записи виконувались у поп-чартах. У 1980 році був популяризований стиль "музики диско". У середині 1980-х років почали з'являтися нові виконавці, які відкинули відшліфований кантрі-поп-звук на користь більш традиційного виробництва "назад до основ". Неотрадиційний рух домінував у кантрі-музиці до кінця 1980-х років і був характерним для Джорджа Стріта.

Протягом п’ятого покоління (1990-ті) кантрі-музика стала світовим явищем. Популярністю користувались неотрадиціоністи, такі як Алан Джексон, та більш популярні акторські виступи, зокрема Гарт Брукс. Діксі Чікс стала однією з найпопулярніших сільських груп у 1990-х - на початку 2000-х років

Шосте покоління (2000-ті роки до теперішнього часу) зазнало певної диверсифікації щодо стилів музики кантрі. Вплив рок-музики в країні став більш відкритим протягом кінця 2000-х - початку 2010-х років. Більшість найпроданіших кантрі-пісень цієї епохи були у жанрі кантрі-поп. Хіп-хоп також позначився на кантрі-музиці з появою кантрі-репу .