Білолобик бурий

Білолобик бурий[2] (Aphelocephala leucopsis) — вид горобцеподібних птахів родини шиподзьобових (Acanthizidae). Ендемік Австралії.[3]

?
Білолобик бурий

Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Підряд: Співочі птахи (Passeri)
Надродина: Meliphagoidea
Родина: Шиподзьобові (Acanthizidae)
Підродина: Шиподзьобні (Acanthizinae)
Рід: Білолобик (Aphelocephala)
Вид: Білолобик бурий
Біноміальна назва
Aphelocephala leucopsis
(Gould, 1841)
Підвиди
  • A. l. leucopsis (Gould, 1841)
  • A. l. castaneiventris (Milligan, 1903)
Посилання
Вікісховище: Aphelocephala leucopsis
Віківиди: Aphelocephala leucopsis
ITIS: 558703
МСОП: 22704748
NCBI: 117201

Опис

Довжина птаха становить 11,5 см. Його спина коричнева, живіт і гузка білі, крила темно-коричневі, хвіст чорний з вузьким білим кінчиком. Обличчя біле, верхня частина голови темно-коричнева. Очі світло-коричневі, ноги сірі, дзьоб короткий, сірий. У молодих птахів бура пляма на голові відсутня. Виду не притаманний статевий диморфізм.[4]

Предстаники номінативного підвиду різняться за забарвленнм боків: вони стають все сірішими і блідішими в північно-східній частині ареалу. Бліда морфа номінативного підвиду раніше вважалася окремим підвидом A. l. whitei. Представники підвиду A. l. castaneiventris відрізняються рудуватим відтінком боків.

Бурий білолобик відрізняється від інших видів роду Aphelocephala тьмянішим відтінком і відсутністю смуги на грудях.[3]

Поширення і екологія

Бурі білолобики є ендеміками Австралії, мешкають на півдні континенту. Вони живуть в посушливих регіонах, у відкритих акацієвих лісах в чагарниковому або трав'яному підліску. Не мешкають на узбережжі. Це осілий вид птахів, однак в посушливі періоди були помічені міграції в вологіші регіони.[5]

Підвиди

Виділяють два підвиди:[6]

  • A. l. leucopsis (Gould, 1841) (південно-східна і центральна Австралія);
  • A. l. castaneiventris (Milligan, 1903) (південно-західна Австралія).

Раціон

Бурий білолобик харчується безхребетними, але іноді доповною раціон насінням і листям. Він шукає здобич на землі.[7][8][9]

Розмноження

Гніздиться раз або два на рік, з липня по жовтень по всьому ареалу, однак час розмноження може залежати від кількості опадів в посушливих районах. Може розмножуватися поза звичним сезоном після достатньої кількості опадів, або завсім не розмножуватись в посушливі роки. Мало що відомо про зв'язки між птахами цього виду, і хоча гніздування зазвичай здійснюється парами, були помічені випадки групового виховання, коли у вихованні пташенят брали участь до 4 птахів.

Гніздо куполоподібне з бічним входом, зроблене з сухої трави і кори і встелене пір'ям і хутром. Гнізда часто розміщуються в кущах або дуплах дерев на висоті від 1 до 10 м над землею. Яйця тьмяно-білого або тьмяно-жовтого кольору з коричневими плямками, розміром 18×14 мм. Тривалість інкубаційного періоду невідома, пташенята покриваються пір'ям на 14-19 день після вилуплення.

Збереження

Хоч цей вид птахів і є локально поширеним, а МСОП вважає його таким, що не потребує особливих заходів зі збереження, популяція бурих білолобиків зменшилась на 43% за останні десятиліття.[10] Загрозою є знищення природного середовища, таке як надмірний випас овець або добування корисних копалин.[11]

Примітки
  1. BirdLife International (2012). Aphelocephala leucopsis. Процитовано 26 листопада 2013.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Pizzey, G; Knight, F (2007). Field Guide to the Birds of Australia (вид. 8th). Pymble, NSW: HarperCollins Publishers.
  4. Morcombe, M (2003). Field Guide to Australian Birds (вид. 2nd). Archerfield, QLD: Steve Parish Publishing Pty Ltd.
  5. Watson, D (2011). A productivity-based explanation for woodland bird declines: poorer soils yield less food. Emu 111: 10–18. doi:10.1071/mu09109.
  6. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2019). Bristlebirds, pardalotes, Australasian warblers. World Bird List Version 9.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 21 січня 2019.
  7. Reche, H.F; Davis Jr, W.E (1997). Foraging Ecology of a Mulga Bird Community. Wildlife Research 24 (1): 27–43. doi:10.1071/wr96052.
  8. Antos, M.J; Bennett, A.F; White, J.G (2008). Where exactly do ground-foraging woodland birds forage? Foraging sites and microhabitat selection in temperate woodlands of southern Australia. Emu 108 (3): 201–211. doi:10.1071/mu08005.
  9. Antos, M.J; Bennett, A.F (2006). Foraging ecology of ground-feeding woodland birds in temperate woodlands of southern Australia. Emu 106: 29–40. doi:10.1071/mu05039.
  10. Barrett, G; Silcocks, A; Barry, S; Cunningham, R; Poulter, R (2003). The New Atlas of Australian Birds. Hawthorn East, VIC: Royal Australian Ornithologists Union.
  11. Read, J.L; Reid, N; Venables, W.N (2000). Which Birds Are Useful Bioindicators of Mining and Grazing Impacts in Arid South Australia?. Environmental Management 26 (2): 215–232. doi:10.1007/s002670010083.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.