Горобцеподібні

Горобцеподі́бні (Passeriformes) — найчисельніший ряд птахів, нараховує понад 5 400 видів. Більшість невеликих та середніх розмірів, які значно відрізняються за зовнішнім виглядом, способом життя, умовам існування і способом добування їжі. Поширені по всьому світу (крім Антарктики). В Україні трапляється 177 видів горобцеподібних.

Горобцеподібні
Період існування: 52.5–0 млн р. т. еоцен — наш час
Горобець хатній (Passer domesticus), самець
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Клада: Psittacopasserae
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Linnaeus, 1758
Підряди
Вікісховище: Passeriformes

Опис
Самці дивоптаха великого мають яскраве вбрання

Птахи невеликого та середнього розміру (маса від 4 г до 1,5 кг) доволі різні за зовнішнім виглядом. Найбільший представник — крук, найдрібніші — нектарницеві.

Оперення доволі щільне або рихле. Пухова частина контурного пера зазвичай добре розвинена, додатковий стрижень невеликий або повністю редукований. Пух нечисленний, росте тільки по аптеріям. Крила можуть бути довгими і доволі гострими (як у ластівок) або короткими і тупими. Першорядних махових 9-11; у багатьох груп перше махове перо невелике або зовсім редуковане. Другорядних махових зазвичай 9. Стернових пер зазвичай 10-12, інколи 6-16. Хвіст може бути різної форми — довгим або коротким, прямо зрізаним або заокругленим, ступінчастим, клиноподібним, з вирізкою. Забарвлення різноманітне: від скромного і малопомітного до доволі яскравого, іноді з металевим полиском. У багатьох видів у забарвленні більш або менш чітко виражений статевий і віковий морфізм, у частини видів — сезонний. У самців у шлюбний період можуть розвиватись прикрашаючі пера (доволі виразні, наприклад, у дивоптахових). Яскраве весняне вбрання багато набувають не в результаті линяння, а внаслідок зношування тусклих країв пір'я, що прикривали більш яскраву частину. Зазвичай самці дещо більші за самок.

Форма дзьоба сильно варіює в різних групах — може бути більш-менш прямим, довгим або вигнутим, коротким і масивним або трикутним, сплющеним зверху вниз, з широким розрізом роту. У шишкарів наддзьобок і піддзьобок перехрещуються. Шийних хребців 14-15. Справжніх ребер 4-6 пар. Ключиці зливаються у виличку. Вздовж заднього краю грудини одна пара вирізок, які інколи перетворюються на фонтанелі. Цівка і пальці помірної довжини. Усі чотири пальці ніг відносно довгі, з гострими кігтями; три пальці спрямовані вперед та один (перший) — назад. Кігті загнуті, тільки задній (перший) палець може мати іноді довгий та більш-менш прямий кіготь. Язик розвинений добре. Воло відсутнє. М'язевий шлунок невеликий, але має доволі потужні м'язеві стінки. Сліпі кишки зазвичай рудиментарні. У більшості видів наявний жовчний міхур. Куприкова залоза неоперена. Гортань трахео-бронхіальна, рідше — трахеальна. У різних групах кількість голосових м'язів варіює від 1 до 6-7 пар. Добре розвинена тільки ліва сонна артерія. Головний мозок досягає високого розвитку.[1][2][3]

Поширення та місця існування

Горобцеподібні — нагніздні птахи, поширені по всій земній кулі (крім Антарктики). Проникають високо в гори (до нівальної зони), заселяють багато островів. Найбільше видове різноманіття — у спекотних країнах. Багато представників — мігруючі птахи (ластівки, солов'ї, вівчарики), але серед них є також кочові (синиці, сойки, деякі дрозди) та осілі (хатній горобець).

Більшість видів — мешканці різноманітних деревно-чагарникових заростей. Деякі з них, наприклад підкоришники, повзики, золотомушки та інші, проводять майже все життя на деревах. Частина з них проникає у відкриті ландшафти. Менша кількість видів мешкає тільки у відкритих ландшафтах та ведуть наземний спосіб життя (жайворонки, плиски, кам'янки, трав'янки). Деяких (ластівок) можна віднести до мешканців повітряної зони.[2][3]

Гніздування
Гніздо ремеза звичайного
Гніздо ткачика Ploceus cucullatus

Більшість є моногамами — обидва партнери в тому чи іншому ступені беруть участь в насиджуванні кладки або вигодовуванні пташенят. Однак зустрічаються випадки типової полігамії. Характерним є влаштування складно побудованих гнізд. Найбільшої складності вони досягають у ремезів, трупіалів та ткачиків. Гнізда влаштовують на землі, або серед гілок, у дуплах та щілинах скель, інколи норах. Деякі види будують гнізда з ґрунту (ластівка міська, ластівка сільська, горнерові). Вибір місця для гнізда здійснюється зазвичай самцем, який, як правило, прилітає до місця гніздування раніше за самку.

Розмір кладки сильно варіює: від 1 до 15-16 яєць, у більшості видів кладки нараховують 4—6—8 яєць. Максимальна кількість яєць — у деяких синиць, лише 1 яйце відкладають австралійські види. Яйця невеликі, зазвичай забарвлені строкато, інколи однотонні (частіше у видів, що гніздяться в дуплах). Горобцеподібні починають насиджувати зазвичай після відкладання всіх яєць, але у багатьох видів насиджування починається з передостаннього яйця, у деяких із середини кладки, і небагато видів (шишкарі, круки) починають насиджування після відкладання першого яйця. У більшості насиджування 11-14 діб (у крука 19-20, у лірхвостів близько 45 діб). Розвиток пташенят іде виключно по гніздовому типу — вони вилуплюються безпорадними, голими або слабко опушеними, сліпими. У гнізді залишаються, поки не досягнуть розмірів дорослих і не вкриються повністю оперенням. Батьки годують пташеня, вкладаючи корм у рот, який голодне пташеня широко розкриває. У багатьох видів ротова порожнина пташенят досить яскрава, що слугує стимулом для прояву інстинкту годування у дорослих птахів. У видів, що гніздяться на землі, пташенята залишають гніздо через 9-11 діб, у дупогніздників і норників — пізніше (у синиць — на 23-й, у повзика — на 26 день). Вигодовують пташенят, за рідкісним виключенням, обидва члени пари. Зазвичай після вильоту з гнізда пташенята деякий час — у різних видів від декількох днів до декількох тижнів тримаються з батьками. У багатьох дві кладки протягом року, рідше 1 або 3. Види, які мають широке поширення, можуть мати на півночі ареалу 1 кладку, на півдні 3. Інколи обидві кладки настільки сближені у часі, що птахи починають будувати нове гніздо та відкладати яйця до того, як пташенята першого виводку набудуть самостійності. Перше покоління пташенят (наприклад, у очеретянки великої) догодовує у такому випадку тільки самець.[1][2][3]

Як правило, досягають статевої зрілості і приступають до розмноження наступного літа, тобто у віці менше одного року. Крук приступає до розмноження у віці двох років.

Живлення
Медолюб Acanthorhynchus tenuirostris під час годування нектаром квітів

Живляться різноманітною їжею. Більшість поїдають комах та інших безхребетних, деякі всеїдні (воронові), є і рослиноїдні (однак пташенят вигодовують комахами). Рослиноїдні споживають насіння, плоди, деякі види живляться майже виключно пиляками та нектаром (наприклад, медолюбові).[2]

Значення

Горобцеподібні відіграють важливу роль у природі та житті людини. Комахоїдні види регулюють численність шкідників культурних рослин. Зерноїдні споживають насіння бур'янів, однак деякі можуть завдавати шкоди посівам. Широкої відомості набула кампанія по знищенню горобців у 1958—1962 рр. у Китаї. Через рік після кампанії врожай став кращим, але при цьому дуже розплодилися гусениці й сарана. У наступні роки врожаї різко зменшилися, у країні настав голод, у результаті котрого загинуло понад 20 мільйонів осіб[4]

Чимало видів утримують в неволі через яскраве оперення та мелодійний спів.

Походження та еволюція

Викопні рештки горобцеподібних малочисельні. Найбільш давні залишки відомі з верхнього палеоцену або нижнього еоцену (близько 50 млн років тому)[5]. У верхньому олігоцені і міоцені вже знаходять залишки сучасних родів. Перше розходженні відбулося між новозеландськими стрільцевими (Acanthisittidae) та іншими горобцеподібними; другий етап дивергенції призвів до розділення Tyranni (тиранни) та Passeri (співочі птахи). Згодом відбулася адаптивна радіація форм, яка вийшла за межі австралійського континенту. Головна гілка Passeri, парворяд Passerida, поширилася в Євразію та Африку, де відбулася подальша радіація форм.[6]

Систематика та таксономія

Ряд горобцеподібних об'єднує понад половину всіх нині існуючих видів птахів. Він нараховує близько 5400 видів. Систематика ряду досі розроблена недостатньо. Цьому заважає не тільки великий обсяг ряду, а також добре виражена його анатомічна однорідність. З'ясуванню родинних стосунків всередині ряду заважає широко поширене явище конвергенції.[1] Прогрес у систематиці горобцеподібних досягнуто завдяки методам молекулярної біології. Нижче наведено систематику ряду за John Boyd «Taxonomy in Flux Checklist 3.5»[7].

Підряд Acanthisitti

Підряд включає лише одну родину з 4 видів. Ендеміки Нової Зеландії. Дрібні птахи, завдовжки 7-10 см, з короткими крилами; літають погано.

Підряд Тиранни (Tyranni)

Нараховує понад 1000 видів. Поширені переважно в Америці, особливо в Південній. Загальною характеристикою групи є спрощена будова голосового апарату та, як наслідок, відсутність пісні, а також розділення сухожилля згиначів пальців.

Підряд Співочі птахи (Passeri)

Найбільш численний підряд, нараховує близько 5000 видів. Характерним є незначної довжини перше із десяти махових пер, яке іноді буває коротшим за інші махові, інколи єє рудиментарним або зовсім відсутнім. Голосовий апарат, сиринкс, добре розвинений та здатний продукувати дуже різноманітні за частотою типи вокалізації, зазвичай відомі як «спів птахів». Пласно спереду прикрито великими злитими щитками.

Джерела
  1. Карташев Н.Н. Систематика птиц. — М. : Высшая школа, 1974. — 362 с.
  2. Фауна мира: птицы: Справочник / Галушин В. М., Дроздов Н. Н., Ильичев В. Д. и др. — М. : Агропромиздат, 1991. — 311 с. — ISBN 5-10-001229-3.
  3. Жизнь животных / Под ред. В.Д. Ильичева, А.В. Михеева. — М. : Просвещение, 1986. — 527 с.
  4. Peng, Xizhe (1987). Demographic Consequences of the Great Leap Forward in China's Provinces. Population and Development Review 13 (4): 639–670. doi:10.2307/1973026.
  5. Ericson, P.G.; Christidis, L.; Cooper, A.; Irestedt, M.; Jackson, J.; Johansson, U.S.; Norman, J.A. (7 лютого 2002). A Gondwanan origin of passerine birds supported by DNA sequences of the endemic New Zealand wrens. Proceedings of the Royal Society 269 (1488): 235–241. PMC 1690883. PMID 11839192. doi:10.1098/rspb.2001.1877.
  6. Claramunt, S.; Cracraft, J. (2015). A new time tree reveals Earth history’s imprint on the evolution of modern birds. Science Advances 1 (11). PMC 4730849. PMID 26824065. doi:10.1126/sciadv.1501005.
  7. John Boyd. Taxonomy in Flux family phylogenetic tree. Процитовано 17 грудня 2015.
  8. Українські назви родин подані за: Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура надродового рівня птахів світу//Вісник Національного науково-природничого музею. 2016, том 14. — С. 73—85.

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.