Біосферні заповідники України

Біосферні заповідники України — природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. В Україні розташовано 5 біосферних заповідників.

Трави Кінбурнської коси

Перелік біосферних заповідників
НазваРік створенняПлоща, гаОбласть
Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник[1] 2016 226 964,7  Київська область (Чорнобильська зона відчуження)
«Асканія-Нова»189833 307,6Херсонська область
Дунайський біосферний заповідник199850 252,9Одеська область
Карпатський біосферний заповідник196857 880Закарпатська область
Чорноморський біосферний заповідник1983109 254,8Херсонська, Миколаївська області

Неузгодження міжнародної і національної категорій

Категорія «біосферний заповідник» вперше була введена до списку категорій природно-заповідного фонду в 1992 році, з прийняттям Закону України «Про природно-заповідний фонд України» — як аналог міжнародної категорії «біосферний резерват»[2]. Автори закону відзначали, що в світі біосферними заповідниками оголошують території особливо цікавих на міжнародному рівні національних парків або інших природоохоронних територій, тим самим надаючи їм додаткового статусу.

Закон виділив «біосферні заповідники» як окрему категорію природно-заповідного фонду, тобто в Україні вони

Екологічний пункт Карпатського біосферного заповідника біля підніжжя Говерли

створюються Указом Президента, а не рішенням ЮНЕСКО.

У 1981 році АН УРСР розглянула питання «Про наукові принципи створення біосферних заповідників в Українській РСР», в рішенні якого було зазначено, що біосферні заповідники можна створювати тільки на базі природних заповідників[3].

На момент прийняття Закону в Україні вже були перші біосферні резервати, оголошені з існуючих природних заповідників. Коли в 1984 році Чорноморський заповідник і Асканія-Нова отримали сертифікати ЮНЕСКО (хоча вони не відповідали критеріям біосферних резерватів)[4], національних парків ще фактично не було. Наступні два сертифікати також були видані територіям, які початково мали статус заповідників (Дунайський біосферний заповідник та Карпатський біосферний заповідник). Тож, як і більшість радянських біосферних заповідників, вони утворені саме шляхом реорганізації природних заповідників. Імовірно, саме тому назва категорії склалась історично як «біосферний заповідник»[5]. Нині в Україні створено ще 4 біосферні резервати, вже на базі національних парків. Таким чином у країні існує 5 біосферних заповідників але 8 біосферних резерватів.

Див. також

Примітки
  1. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №174/2016. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 9 вересня 2020.
  2. Categories, objectives and criteria for protected areas. — Morges: IUCN, 1978
  3. Ситник К. М., Ющенко О. К. Основні етапи розвитку заповідної справи / Природоохоронні території Української РСР, під ред Д. І. Проценка. — К.:Урожай, 1983, 176 с.
  4. Соколов В. Е., Пузанченко Ю. Г.,Гунин П. Д., Зыков К. Д. Биосферные заповедники: цели и проблемы \\ Природа. 1988. — № 1, С.34-46).
  5. Андрієнко Т. Л., Онищенко В. А., Клестов М. Л., Прядко О. І., Арап Р. Я., Система категорій природно-заповідного фонду України та питання її оптимізації. — К.:Фітосоціоцентр, 2001. — 60 с.

Джерела

Посилання
  • Державні природні біосферні заповідники // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 63.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.