Зміна клімату в Україні

15 березня 1999 року Україна підписала Кіотський протокол, який передбачає певні зобов'язання з боку нашої держави. Умови протоколу виявилися дуже м'якими для України, оскільки не вимагають зменшення викидів парникових газів, а навіть дозволяють їх збільшення до рівня 1990 року.

В Україні впровадження механізмів Кіотського протоколу, у тому числі в частині реалізації проектів, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища є метою Національного агентства екологічних інвестицій України. Проте діяльність уряду, за оцінкою громадських експертів, є однобічною, оскільки сконцентрована навколо двох пріоритетів: проекти спільного впровадження (спостерігається скоріше перешкоджання імплементації механізму за рахунок постійної зміни умов, правил і процедур розробки, підтримки і затвердження проектів спільного впровадження) та торгівля квотами (активне сприяння імплементації, проте без прозорості в питаннях, що стосуються використання на практиці коштів, які може забезпечити даний механізм)[1].

Кабінет Міністрів України на засіданні 24 січня 2020 року ухвалив постанову щодо утворення міжвідомчої робочої групи з питань координації подолання наслідків зміни клімату в рамках ініціативи Європейської Комісії «Європейський зелений курс», а також положення про таку робочу групу та її склад[3]. У липні 2020 р. Україна на політичному рівні підтримала European Green Deal (EGD), що передбачає досягнення ЄС кліматичної нейтральності до 2050 р.

Представлений у квітні 2021 Міндовкілля проєкт Аналітичного огляду Другого Національного визначеного внеску до Паризької угоди обґрунтовує формування НВВ2[4]. Він був розроблений, зокрема, з врахуванням Звіту з моделювання за участю Інституту економіки прогнозування (НАНУ), підтримки ЄБРР та Уряду Швеції.

Відповідно до пропозицій Міндовкілля, НВВ2 повинен скоротитися до 2030 р. на 65 % від рівня викидів парникових газів 1990 р. Це вимагатиме фінансування у розмірі 102 млрд євро. Передбачається, що найбільшим драйвером скорочення ПГ буде сектор виробництва енергії та тепла, який має знизити викиди ПГ на 38 млн т/рік СО2 еквіваленту або на 36 %. Це дозволить до 2030 р. досягнути 61 млн т СО2 еквіваленту або 23 % від рівня 1990 р. Виконання таких показників потребуватиме до 2030 р. 26 млрд євро.

Представлений в Аналітичному огляді Міндовкілля прогноз передбачає зростання споживання електричної енергії на 30 % — до 190 млрд кВт/год. Крім того, планується замінна або виведення з експлуатації більшості вугільних блоків згідно з Національним планом скорочення викидів від великих спалювальних установок (НПСВ).

Передбачається також збільшити до 2030 р. виробництво електроенергії за рахунок ВДЕ (включно із ГЕС та ГАЕС) з 18,4 до 60 млрд кВт/год або більш ніж утричі, що дозволить наростити частку ВДЕ у виробництві всієї електричної енергії до 30 %

Новітні лабораторії — це база для захисту навколишнього природного середовища. На підставі лабораторних даних проводяться подальші розрахунки збитків, і в цілому встановлюється вина того чи іншого підприємства.

Установка автоматизованого моніторингового обладнання (СEMS, COMS, CPMS) не є чимось принципово новим, з технічної точки зору.

Зокрема, обладнання СEMS, що вимірює концентрацію зважених часток у вихідних димових газах, встановлено на Дарницькій ТЕЦ в Києві. Подібні системи моніторингу також є на деяких теплогенеруючих установках групи компаній ДТЕК. Онлайн-моніторинг також був встановлений на металургійному комбінаті «Запоріжсталь» в 2016 році при екологічної модернізації аглофабрики[5].

У 2018 році частка викидів парникових газів від агропромисловості в Україні досягла 12 % і демонструє найбільшу тенденцію до зростання серед всіх секторів. Вже до 2030 року викиди від сектора можуть збільшитися на 64 %[6].

Серед усіх видів агровиробництва найбільший вуглецевий слід належить тваринництву — 16 % від усіх в світі, що можна порівняти з викидами від транспорту і промисловості.

В Україні склалася парадоксальна ситуація, коли сектор промислового тваринництва стрімко розвивається, а викиди від нього зменшуються. Але ситуація парадоксальна лише на перший погляд.

У 1990—2010 поголів'я великої рогатої скоротилося більш ніж на третину. За цей же період промислове виробництво курятини зросло майже вдвічі, а свинини — на третину. Парникові гази в тваринництві утворюються внаслідок життєдіяльності самих тварин, та при вирощуванні для них кормів, утримання і забої.

При цьому вирощування різних видів тварин відрізняється один від одного структурою викидів. Для великої рогатої худоби найбільшим джерелом парникових газів (метану) є процес травлення і продукування гною. У порівнянні з цим на ланцюжок виробництва кормів та утримання ВРХ припадає незначна кількість викидів парникових газів.

У ситуації з птахівництвом і свинарством картина протилежна. За своєю фізіологію ці тварини продукують стільки метану, як ВРХ. Тому складова викидів, яка припадає на вирощування кормів, утримання і забій, в даному випадку найбільша.

При розрахунку до уваги беруть в основному викиди від життєдіяльності ВРХ, кількість яких і надалі буде скорочуватися. А парникові гази, утворені птахівництвом та свинарством, не враховуються, бо не передбачено національною системою підрахунків парникових газів.

Центр екологічних ініціатив «Екодія» спільно з іншими екоекспертами розробила Дорожню карту кліматичних цілей до 2030 року. Одна з основних цілей Дорожньої карти — припинення зростання вибросовв агросекторі і поступове їх скорочення. Експерти запропонували впровадити Директиви 2010/75/ЄС про промислові викиди і 91/676/ЄС про нітратне забруднення від сільськогосподарських джерел. Документи визначають перелік найкращих доступних технологій і сільськогосподарських практик, які зменшать або попередять викиди і забруднення на різних етапах виробництва.

Одна із найбільших загроз весняно-літнього періоду на території України — тисячі лісових пожеж. У 2020 році Держлісагенством було ліквідовано 2,5 тис лісових пожеж на площі понад 74,6 тис. га, із них 19,8 тис. га верхові, у 50 випадках пожежі набули рівня надзвичайної ситуації. Найскладніша ситуація склалась у Житомирській, Луганській та Харківській областях.

Навесні 2020 лісовими пожежами була охоплена вся північна частина Житомирської області на площі 43,2 тис. га, із них 6,4 тис. га пройдено верховими[7]. У липні та жовтні 2020 року в Луганській області пожежами пройдено 29,2 тис. га лісу, із них 13,0 тис. га верховими[8].

У Харківській області пожежами пройдено 570,2 га лісу, із них 163,6 га верховими.

Внаслідок пожеж у Житомирській, Харківській та Луганській областях були знищені та пошкоджені сотні будівель і споруд, загинуло 16 чоловік, десятки отримали травми та опіки.

Збитки від пожеж склали 19,1 млрд гривень.

Україна – найбільш розорана держава Європи і світу. 54% нашої території займає переорана земля. Деякі райони Херсонської і Запорізької областей мають розораність понад 90%. За визначенням, це відсутність постійного рослинного покриву або його розрідженість, втрата родючого шару ґрунту, а не зміна кліматичних зон. Підняті вітром частинки осядуть там, де зустрінуть перешкоду, або там де ослабне вітер: в балках, лісах.

Опустелювання може відбуватись будь-де, якщо складуться відповідні умови

З кліматичної точки зору це означає більше, ніж може здаватись на перший погляд. Утворення ґрунту – один з природних механізмів стабілізації клімату, хоч мало хто задумується, що цей процес взагалі має якусь місію.

Родючий шар ґрунту містить значну кількість сполук вуглецю, які рослини накопичили завдяки процесам фотосинтезу в собі, а коли вони відмерли – бактерії, гриби та дрібні представники ґрунтової фауни перетворили їх власне на гумус.

Поки на території зберігається природна трав’яниста рослинність – тривають процеси вилучення двоокису вуглецю (С02) з атмосфери і накопичення його біомасі рослин (живій та мертвій) та в гумусі.

Крім того, рослинний покрив формує структуру ґрунту, надійно закріплює поверхню ґрунту та оберігає її від ерозії.

Втративши рослинний покрив, ґрунт швидко втрачає вологу і легко піддається ерозії.

Будучи розораними, піщані ґрунти Полісся втрачають захист, від чого легко промокають і легко просихають.

Якщо є волога, то бактерії стрімко розкладають гумус, викидаючи в повітря до 3 кг вуглецю з квадратного метра ріллі на рік.

Якщо ж сухо – навпаки: родючий шар швидко висихає і перетворюється на пил, який легко підіймається і розноситься вітром.

Більше того, незахищений ґрунт значно швидше просихає, вивільняючи у повітря залишки вологи і тому саме по собі розорювання стає причиною поступового висушування цілих регіонів.

Вітер забирає дрібні незахищені часточки родючого шару з поверхні та відносить геть. Це називається вітровою ерозією.

Сприяє їй і те, що на полях часто використовують пестициди, які окрім шкідників сільського господарства безперебійно вбивають і всю ґрунтову флору і фауну. І ось – ґрунт ні підтримувати, ні відновлювати більше нікому.

І саме так відбувається в Україні, внаслідок застарілих практик у сільському господарстві, які значно випереджають природні процеси.

За даними науковців[9], вітровій ерозії в Україні систематично піддаються понад 6 млн га, а в роки з пиловими бурями — до 20 млн га.

Так, наприклад, пиловою бурею 2007 року було охоплено 125 тис. км², що становить майже 20% площі України, або 50% площі всієї степової зони.

Щорічно від ерозії втрачається від 300 до 600 млн т ґрунту.

Гідрорежим грає істотну роль в стабілізації клімату, температурного балансу. Рівень наповнення річок водою становить тільки 20 % від необхідного стандарту. При цьому значні запаси води акумулюються в штучних водосховищах, яких в Україні близько 1100 загальною площею 0,4 % (а всіх штучних водойм 2 %) від площі України, що мають середню глибину близько 3,5 м. У найбільших, зокрема Дніпровському, мілководдя становить 36 %, Кременчуцькому — 18 %, Київському — 40 %, Канівському — 24 %, Дніпродзержинському — 31 %, стояча вода прогрівається. Створення на місці багатих гумусом заплав, великі водосховища прогріваються влітку, що зумовлює посилену евтрофікацію, розвиток водоростей, які відмирають, відбувається розкладання органіки, і все це в комплексі викликає надходження СО2 і СН4 в атмосферу.

В Україні функціонує майже 800 сміттєзвалищ площею близько 4 % (за іншими оцінками до 7 %) території країни, де накопичено 35 млрд т. сміття, а щорічно викидається близько 15 млн т., більшість якого розкладається протягом року і вивільняє 5,6 млн т. вуглекислого газу і 0,4 млн т. метану. Цей показник еквівалентний засвоєнню вуглекислого газу рослинністю площею 3 млн га, тобто третині лісів України

У результаті антропогенних змін у природних ландшафтах сталися істотні зміни в ценотичному складі природного рослинного покриву. З метою збереження рідкісних і цінних в економічному контексті фітоценозів у 1987 р. було опубліковано «Зелену книгу України», до якої включено 126 рідкісних фітоценозів, які потребують захисту. Серед них 51 лісових, 23 степових, 16 лучних, 5 чагарникових, 16 водних. Для збереження біологічного і екосистемного різноманіття створено мережу національних природних парків, заповідників, регіональних ландшафтних парків та інших об'єктів природно-заповідного фонду, площа якого становить понад 6 % території країни.

Індикаторами глобальних екологічних змін є біота. Вчені фіксують масштабні міграції видів рослин і тварин, розширення їх ареалу в основному з півдня на північ, що корелює з підвищенням температур. При цьому багато рідкісних видів не здатні адаптуватися до нових умов, вони втрачають свої позиції і можуть вимерти, що вже спостерігається в тропіках. Масштаби втрат біологічного різноманіття вражають, а прогнози цих втрат песимістичні. Слід очікувати, що протягом ХХІ ст. можуть зникнути багато видів рослин, а їх місце займуть не нові види, а ті, у яких є широкий спектр пристроїв, що сприяє їх міграції в нові регіони. При цьому серед прибульців, адвентивних видів є небезпечні для людини, що викликають алергічні або інші хвороби (борщівник Сосновського, борщівник Мантегацці, гринделія, ехиноцистіс шипуватий, клен американський, амброзія полинолиста, ірга колосиста, череда листяна, ценхрус (трава з дуже колючими плодами), розрив-трава залозиста, дівочий виноград (далекосхідний вид), багаторічні американські айстри, біла акація, дуб червоний і т. ін.). Біла акація утворює щільний другий ярус в соснових лісах, особливо приміських. А після рубок, планових і законних, на місці сосняку швидко піднімуться акацієві джунглі, які можна побороти тільки гербіцидами.

У дуба червого гарні листи з глибокими виїмками і загостреними лопатями, майже кулясті жолуді. Цей вид захоплює дубові і сосново-дубові ліси цілими гектарами, і скоро не залишить дубам звичайним ні клаптику життєвого простору. Причина — щорічне рясне плодоношення дуба червоного, на відміну від аборигенного виду, у якого насіннєві роки спостерігаються один раз в 10-12 років.

Інші види (зокрема мікроорганізми або комахи) можуть гібридизувати з місцевими, і такі гібридні форми порушують стан рівноваги, викликають хвороби. Як пише Н.Козловський, нематода Bursaphelenchus xylophilus, занесена з Китаю, гібридизувала з місцевим видом[10], і цей гібрид вражає сосну, що набуває руйнівні масштаби на Поліссі.

У 1990-х р в Західній Європі була зафіксована загибель ясена через зараження ''Hymenoscyphus fraxineus'', у 1992 р. масово гинули ясени у Польщі. Потоген також виявили в Литві, Латвії та Естонії. В 2003 р такі факти зафіксовані в Білорусі. До 2008 року хвороба була виявлена у Скандинавії, Чехії, Словенії, Німеччині, Австрії та Швейцарії.  До 2012 року патоген поширився на Бельгію, Францію, Угорщину, Італію, Люксембург Нідерланди, Румунію, Росію, Велику Британію та Ірландію[11].

На основі досліджень морфологічних ознак лісових ґрунтів, архівних даних, острівних локалітетів деревних порід вчений С.Генсірук встановив, що у середньовіччі в сучасних межах України лісистість сягала 40 %. Згідно з інформацією Державного агентства лісових ресурсів, станом на 1 січня 2011 р. площа лісів України становила 9677,2 тис. га, лісистість — 15,6 %[12]. Україна належить до найменш заліснених країн Європи. Тому збільшення лісистості — важливе й актуальне завдання державного масштабу.

Порівняльні екологічні дослідження дають підставу стверджувати, що у ХХ ст. виникнення повеней було зумовлене не лише несприятливою гідрометеорологічною ситуацією в окремі роки, а й широкомасштабним знелісненням гірських схилів. Через недотримання екологічних вимог при плануванні обсягу лісокористування й розміру площі лісосік було порушено нормальну вікову структуру лісів. На сьогодні в державному лісовому фонді в загальній площі лісів на молоді деревостани припадає 31 %, середньовікові — 45 %, пристигаючі — 13 %, стиглі та перестиглі — 11 %.

Аналогічна вікова структура спостерігається і в інших країнах Європи. Водорегулятивна роль молодих лісових культур незначна. Тому порушення вікової структури в лісах негативно позначається на їх водорегулятивному і ґрунтозахисному значенні. Щоб забезпечити невиснажливе лісокористування та постійність водорегулятивної ролі лісових екосистем, потрібно, щоб у водозбірному басейні кожна вікова категорія лісів становила 25 % його площі.

З метою зменшення екологічної небезпеки суховіїв, призупинення ерозії ґрунтів і збільшення врожайності сільськогосподарських культур у 1950-х роках було прийнято Державну програму створення полезахисних лісових смуг, для чого було залучено колгоспи і лісгоспи. Після проголошення в 1991 р. незалежності України колгоспи, як економічно нежиттєздатні структури, спонтанно розпалися. У зв'язку з тенденцією потепління клімату екологічне значення мережі лісосмуг полягає також в акумуляції вуглецю і, відповідно, зменшенні викиду в атмосферу СО2. Враховуючи багатогранне значення лісових смуг, вирішити проблему їх збереження потрібно на державному рівні. Внаслідок глобального потепління клімату є небезпека збільшення посушливих територій на планеті, на яких ґрунтотвірний процес гальмується. Американський археолог Б. Фейген констатує, що посуха охопила нині 3 % території суходолу Землі[13]. Якщо потепління клімату продовжуватиметься, цей показник може піднятися до 30 %. Небезпека впливу потепління клімату на рослинний покрив і ґрунти зростає у степовій зоні України, де періодично трапляються посухи і відбувається вітрова ерозія ґрунтів.

Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (IUCN) опублікував у 1998 р. Червоний список судинних рослин, популяції яких є рідкісними для всієї Землі. За даними С.Мосякіна[14], до нього занесено 53 види деревних, чагарникових та трав'яних рослин, поширених в Україні. Це такі світові ендеми, як модрина польська, що охороняється в лісових резерватах Кедрин, Манява; бузок угорський — охороняється в Климецькому лісовому резерваті на Львівщині; відкасник татарниколистий та шіверекія подільська, які охороняються в степових резерватах на Поділлі, тощо. Зникнення ендемічних видів флори і фауни небезпечне не лише тому, що вони мають важливе науково-природниче чи економічне значення. З їх зникненням в еволюційному ланцюгу утворюється «еволюційний гіатус» (прогалина), в якому процес еволюції може гальмуватися, що створюватиме небезпеку для органічного світу біосфери. Ботанічним резерватам та національним паркам, у яких охороняються популяції світових ендемів, потрібно надати статус світових охоронних об'єктів.

В України практично немає територій, на яких формується інфільтраційне живлення грунтових підземних вод. Тому висихають колодязі. У маловодних регіонах України налічується 1300 сіл, жителі яких користуються привозною водою. Крім того, значно скоротився поверхневий сток. Фахівці зафіксували зменшення стоку малих і середніх річок: на півночі — на 10-20 %, а на півдні — від 20 до 50 %. У 2019 році скидання води через греблю Каховської ГЕС з Каховського водосховища в нижній течії Дніпра був на 11 кубічних кілометрів менше, ніж в так звані середні багаторічні періоди.

До комплексу водних проблем України додається й нераціональне водокористування. За оцінками фахівців ІВПіМ, втрати води в системах водного господарства досягають 50 %. Водоємкість ВВП України в два-три рази перевищує аналогічний показник цивілізованих країн.

У 2020 році Кабмін прийняв «Стратегію зрошення і дренажу в Україні до 2030 року», яка передбачає реформування сектора іригації і дренажу на сучасних принципах, технічну і технологічну модернізацію, залучення інвестицій[15][16]. Нове зрошення не йде ні в яке порівняння з тим, що було три десятиліття тому.