Біща

Вперше церква згадується в 1589 р. У 1643 р. зведена нова дерев'яна греко-католицька церква, ремонтована в 1877 і 1882 роках, зруйнована польською владою в міжвоєнний період (щоб не допустити в ній богослужіння). У 1911 р. була також побудована мурована православна церква, захоплена в 1919 р. поляками під костел.[2]

У 1921 році село входило до складу гміни Біща Білґорайського повіту Люблінського воєводства Польської Республіки[3].

У 1922 р. поляки зняли купол із захопленої ними церкви і переробили її на костел.[4] Священика Володимира Матвійчука польська влада відправила в Бончу, православні парафіяни марно домагалися своїх прав. Через заборону навчання у школі української мови жителі села організували приватну українську школу.[2]

У 1930 р. українці спорудили дерев'яний православний молитовний дім, зруйнований поляками 11 липня 1938 р.[2]

Під час німецької окупації 1939-1944 рр. українцям було повернено церкву. В селі був відділок української допоміжної поліції, під його захист збирались українці довколишніх сіл, йому часом удавалося захистити село від польських банд, часом — ні (в 1944 р. польською бандою знищена українська кооператива).[2] В результаті польського терору гинули українці, зокрема священик о. Ключ.[4] За німецьким переписом 1943 році в селі проживало 1527 українців, 620 поляків, 3 німці та 2 білоруси[2].

Документів про виселення українців з Біщі до СРСР наразі не знайдено, як і про депортацію на понімецькі землі в 1947 р., тільки відомо, що її проводив 36 піхотний полк з 8 піхотної дивізії Війська польського.[2]

У 1975—1998 роках село належало до Замойського воєводства.

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][5]:

За даними перепису населення Польщі 1921 року в селі налічувалося 445 будинків (з них 5 незаселених) та 1813 мешканців, з них[3]:

• 839 чоловіків та 974 жінки;
• 1041 православний, 602 римо-католики, 170 юдеїв;
• 945 українців (русинів), 757 поляків, 111 євреїв.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Біща