ВСС «Вінторєз»

До 1970-х років підрозділами спеціального призначення СРСР застосовувалися в основному допрацьовані зразки стрілецько-гранатометної зброї загальновійськового призначення, оснащені глушниками спеціальними набоями з дозвуковою швидкістю польоту кулі. Як приклад можна навести комплекси «Тиша» на базі АКМ і «Канарейка» на базі АКС-74У, а також пістолети ПБ і АПБ. Однак подібні рішення мали свої вади (наприклад, значне збільшення розмірів у пістолетів з глушниками, різке зниження дальності ефективної стрільби у автоматів з ПБС−1 і його обмежений ресурс), тому паралельно в ЦНИИТОЧМАШ під керівництвом НДУ КДБ і ГРУ ГШ СРСР створювалися спеціальні зразки вузькоспрямованого призначення, які б могли забезпечувати велику скритність дій спецпідрозділів.[1]

Суперечливі тактико-технічні вимоги до снайперської гвинтівки і автомата, висунуті різними відомствами, стали причиною затягування робіт і до 1983 року вимоги були узгоджені лише для снайперської гвинтівки, які полягали в наступному:[1]

• Потайливе ураження живої сили противника на відстані до 400 м;
• Пробиття сталевого армійського шолома на відстані 400 м;
• Можливість використання оптичних прицілів вдень і електронно-оптичних вночі;
• Компактність і легкість;
• Можливість розбирання на основні вузли для прихованого транспортування і швидке збирання після цього.

У ході розробки конструкторам довелося зіткнутися з суперечливістю вимог, особливо великі проблеми викликала розробка нового боєприпасу (детальніше у статті 9x39 мм). Перший варіант гвинтівки, який одержав індекс РГ036, був створений під керівництвом В. Ф. Краснікова під патрон 7,62 мм, що застосовувався в безшумних комплексах на базі автомата Калашникова. Гвинтівка мала оригінальну конструкцію системи газовідведення: розташований навколо ствола кільцеподібний газовий поршень виступав також у ролі задньої стінки розширювальної камери глушника. Це спрощувало і полегшувало конструкцію зброї, однак негативно позначилося на надійності в різних умовах експлуатації.[1]

Наприкінці 1981 року був створений другий варіант гвинтівки під тим же індексом, але під набої РГ037 і з традиційнішим газовідведенням через бічний отвір у стінці ствола, який жорстко замикається поворотом затвора. Система глушіння звуку пострілу складалася з камерного надульного глушника і розширювальної камери і дозволяла знизити звуковий тиск до рівня пістолета ПБ. Крім цього особливостями гвинтівки були невеликі габарити (довжина — 815 мм) і мала вага (всього 1,8 кг), незважаючи на які вона забезпечувала ураження живої сили в армійських касках або за листовою сталлю товщиною 1,6 мм.[1]

Нова гвинтівка витримала попередні випробування, проте в 1985 році були затверджені вимоги для безшумного автомата, виходячи з яких він повинен був забезпечувати ураження противника в бронежилетах 6Б2 на відстані 400 м. У зв'язку з цим конструктори гвинтівки прийшли до висновку, що патрон РГ037 виявиться неефективним для боротьби з противником у перспективних засобах індивідуального захисту, тому подальші роботи по ньому були припинені, а снайперська гвинтівка — повністю перероблена під розроблений незабаром патрон 9x39 мм. На озброєння підрозділів КДБ і ГРУ вона надійшла в 1987 році і в подальшому послужила основою для розробки АС «Вал».[1]

Гвинтівка характеризується високою надійністю, компактністю, точністю. Використовується з магазинами автомата АС. Штатні патрони СП-5 та СПП мають різну балістику, тому снайпери, в залежності від уподобань, налаштовують свої гвинтівки для ефективної стрільби під вподобаний тип патрона. Серед мінусів — відсутність щоки на прикладі, що мабуть, зроблено для швидкого переходу при стрільбі на механічні прицільні пристосування. Принцип роботи автоматики — газовідвід. Замикання за схемою Мондрагона (на ньому ж заснована робота затвора Калашникова і безлічі інших систем зброї) здійснюється поворотом личинки затвора при поступальному русі затворної рами — з замиканням на шість бойових упорів.

Ударно-спусковий механізм забезпечує як ведення вогню одиночними пострілами, так і стрільбу чергами. Треба зауважити, що ведення автоматичного вогню через глушник, незалежно від його конструкції, завжди негативно позначається на якості перезаряджання. Порохові гази не встигають розсіятися і охолодитися, не встигає впасти тиск. ГСС має інтегрований в конструкцію глушник розширювального типу з відбиваючими ударні хвилі порохових газів кільцевими елементами-діафрагмами.

Ствол має кілька отворів для скидання тиску в задню порожнину глушника (що й відрізняє інтегрований глушник від звичайного). Для чищення і зберігання глушник може бути відділений, проте стрільба без нього заборонена. Глушіння звуку пострілу засноване на інтегруючому принципі. При проходженні кулі через отвори в стінках ствола порохові гази проникають через них у розширювальну камеру глушника не відразу, а послідовно. При такому послідовному розширенні розпечених порохових газів їх температура падає, отже, скорочується обсяг і «вихлопний» тиск. Крім того, при вищеописаному процесі єдиний звуковий вихлоп дробиться на багато складових. Залишкові звукові хвилі, відбиваючись від косо поставлених перегородок сепаратора, накладаються один на одного в протилежних фазах і взаємно поглинаються.

Прицільні пристосування гвинтівки складаються з відкритого механічного прицілу (на задній частині глушника регульований цілик, градуйований до 400 м, і розміщена на дуловій частині глушника мушка із захисною стійкою), а також бічного кронштейна для кріплення ряду оптичних і нічних прицілів. Зокрема, штатного оптичного прицілу ПСО-1.

ВСС оснащена дерев'яним нескладним прикладом, вельми схожим за конструкцією на приклад гвинтівки СВД, але з більш широкою та зручною рукояткою управління. Приклад знімається для зменшення габаритів при зберіганні зброї.

На базі ВСС розроблений і прийнятий на озброєння автомат «АС „Вал“» (автомат спеціальний). Від ВСС відрізняється наявністю складного металевого приклада, магазином більшої місткості — 20 замість 10 патронів (магазини взаємозамінні). Споряджатися магазин може обоймами.

На ВСС є кріплення типу «ластівчин хвіст», внаслідок чого може прикріплятися приціл типу ПСО-1, будь-який штатний нічний приціл (НСПУМ, НСПУ-3), а також приціли типу ПО-3х34 зі спеціальним перехідником; на кожусі глушника встановлений також відкритий секторний приціл.

Ресурс ВСС офіційно становить 1 500 пострілів, але при своєчасному догляді, чищенні та змащенні зброя витримує до 5 000 пострілів без погіршення якості бою.

ВСС не є повністю безшумною зброєю. Звук пострілу приблизно відповідає малокаліберній гвинтівці і може бути почутий лише в тиші, що значно краще, ніж у зброї з так званими тактичними глушниками.

• СР-3 «Вихр»
• ТСК-94
• ВССК «Вихлоп»
• «Вал» (автомат)
• Steyr Scout
• C1
• СВД
• De Lisle
• Гопак-61

• Безшумний стрілецький комплекс ВСС "Вінторєз"/АС "Вал". (рос.). liveguns.ru. 13 січня 2010. Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 31 серпня 2010.
• ВСС "Вінторєз" (рос.). gewehr.ru. Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 31 серпня 2010.