Ваагн
Ваагн, в українській транскрипції також Вахагн (вірм. Վահագն), (пер. — Вертрагн) — у вірменській міфології, міфологічний персонаж, вперше згаданий вірменським істориком IV століття Фавстосом Бузанда. Найбільш докладно про нього пише Мовсес Хоренаці у своїй «Історії Вірменії»[1].
| Ваагн Վահագն | ||
 Ваагн | ||
| ||
|---|---|---|
| 521 — 494 до н. е. | ||
| Попередник: | Тигран I Ервандід | |
| Спадкоємець: | Араван | |
| Релігія: | Вірменське поганство | |
| Рід: | Гайкіди | |
| Шлюб: | Астхік | |
Культ Ваагна набув поширення у вірменському неоязичництві[2].
Ваагн, в вірменської міфології бог грози і блискавки. Згідно з міфом, його народжували в муках небо і земля, а також пурпурне море; до народження був причетний і червоний очерет (яким розродилося море), які викидають дим і полум'я; з полум'я з'явився Ваагн — юнак з вогненним волоссям, з полум'яною бородою і очима, подібними до двох сонць. Народившись, Ваагн вступає в боротьбу з вішапами (звідси його епітет «Вішапаках» — «вішапоборець») і перемагає їх.
Міф про Ваагна склався, ймовірно, в середині 1-го тис. до н. е. на основі індоіранських міфів про грозові божества, що борються і перемагають змієподібних демонів. У джерелі етимології імені Ваагн — епітет Індри «Врітрахан» («вбивця Врітри»). Боротьба Ваагна з вішапами — «грозова боротьба» бога проти зла, персоніфікуючого бурі, смерчі або грозові хмари (Вішап — демон).
В елліністичну епоху Ваагна ототожнювався з Гераклом. Згідно з варіантом міфу, Ваагн, предок вірмен, суворою зимою вкрав у родоначальника ассирійців Баршама солому і зник в небі. Коли він біг зі своєю здобиччю по небу, він губив на своєму шляху дрібні соломинки, з них утворився Чумацький шлях (вірменською мовою званий «дорога соломокрада»). За іншою версією, Ваагн — не бог, а син царя Тиграна-вішапоборця, який вбив Аждахака.
На честь Ваагна були побудовані храми в Аштішаті, в Ахевакані, Малому Ахбаці (нині в Туреччині). Образу Ваагна присвячені картини сучасних художників А. Коджояна, О. Мінасяна, вірші І. Іоаннісяна і Е. Чаренца.
Опис
Єдиним джерелом про Ваагна залишається хроніка Мовсеса Хоренаці, в якій він розповів, що сказання про Ваагна виконувалися під музичний супровід:
Ми власними вухами чули спів цієї (пісні) в супроводі пандірна. Далі в пісні позначалося, що Вахагн бився з драконами і переміг їх, і приписувалися йому деякі подвиги, дуже схожі на Гераклові. Кажуть також, що він обожнений: в Іверській країні, де його статую, зроблену в повний зріст, шанували жертвопринесеннями[3]
.
В імені цього бога міститься той же індоєвропейський корінь, що і в імені іранського бога Вертрагна і парфянського Вархагна. У святилищі на горі Немруд в Коммагені (Заєвфраття), на південь від Малат'ї, він названий Артагнесом і ідентифікований з Гераклом, так само, як і у Фавстоса Бузанда.
Язичницький гімн
Історик Хоренаці[4] написав про одну старовинну пісню на честь міфологічного персонажа Ваагна з описом його народження і деяких рис зовнішності. З 1991 року є піснею неоязичників Вірменії.
Переклад російською
- Небеса и Земля были в муках родин,
- Морей багрянец был в страдании родин,
- Из воды возник алый тростник,
- Из горла его дым возник,
- Из горла его пламень возник,
- Из того огня младенец возник,
- И были его власы из огня,
- Была его брада из огня,
- И, как солнце, был прекрасен лик.[5]
Вірм. текст[6]
Երկնէր երկին, երկնէր երկիր,
Երկնէր և ծովն ծիրանի.
Երկն ի ծովուն ունէր և զկարմրիկն եղեգնիկ.
Ընդ եղեգան փող ծուխ ելանէր,
Ընդ եղեգան փող բոց ելանէր,
Եւ ի բոցոյն վազէր խարտեաշ պատանեկիկ.
Նա հուր հեր ունէր,
Բոց ունէր մօրուս,
Եւ աչքունքն էին արեգակունք։<ref>Հայ հին վիպաշխարհը. Աստվածներ և հերոսներ. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 17 лютого 2012.</ref>
Див. також
Посилання
- Історія Вірменії
- Ваагн, Вірменію світлом осяяв. Архів оригіналу за 26 листопада 2011. Процитовано 17 лютого 2012.
- # _ftn175 Істория Армении т.1
- Мойсей Хоренський, Patmowtiwn Hayoc: 1, 31, 12 (85, 17)
- (Переклад В. Брюсова)
- Оригінали др.-вірм. див. на titus.uni-frankfurt.de
Література
- Эмин Н. О., Исследования и статьи, М., 1896.
- Моисей Хоренский, История Армении, М., 1893.
- Анания Ширакаци, Космография, пер. с древнеарм., Ер., 1962.
- Абегян М" История древнеармянской литературы, пер. с арм., Ер., 1975.
- Сасна Црер (арм. нар. эпос), под ред. М. Абегяна и К. Мелик-Оганджаняна, т. 1-2, Ер., 1936, 1944, 1951 (на арм. яз.).
- Адонц Н., Мировоззрение древних армян, в его кн.: Исторические исследования, Париж, 1948 (на арм. яз.).
- Ганаланян А., Армянские предания, Ер., 1969 (на арм. яз.).
- Gelzer Н., Zur armenischen Gotterlehre, Lpz., 1896; Abeghian М., Der armenische Volksglaube, Lpz., 1899; Ananikian М., Armenian [Mythology]. в сб.: Mythology of all races, v. 7, N. Y., 1964.
- Ishkol-Kerovpian K., Mythologie der vorchristlichen Armenier, в кн.: Wörterbuch der Mythologie, Bd 4, Lfg. 11, Stuttg., [1973].