Неоязичництво

Неоязичництво — сукупність сучасних течій, що закликають до відновлення язичницьких уявлень, культів та обрядів. Неоязичництво, чи нативізм (від лат. nativus — рідний, природний) — це реконструкція дохристиянських політеїстичних вірувань.

Символіка різних течій неопаганізму

Неоязичництво — це релігія, сконструйована в основному в 70-і — 90-і роки на основі вірувань, пантеону божеств, символів, практик та інших елементів древніх релігій.

Неоязичники ж звичайно вірять у Богиню (богинь) і Бога (богів), велику частину їхніх ритуалів складає зцілювальна практика, і їм особливо заборонено відправляти чорну магію.

Слов'янське неоязичництво, слов'янський нативізм (чи неоязичництво) — це реконструкція дохристиянських язичницьких вірувань древніх слов'ян, повернення до боговшанування Перуна, Велеса, Макоші та ін. на основі деяких історичних відомостей та власних уявлень із запозиченням з вчень і обрядів політеїстичних вірувань інших народів і окультизму.

Основні напрямки та різновиди неоязичництва
Капище неоязичників у м.Калуга, Росія.

У сучасному неоязичництві можна позначити чотири взаємопроникні течії:

  • Народно-побутове язичництво переважає в сільській місцевості і складає набір марновірств (віра в прикмети, гадання й окультно-магічні впливи (пристріт, псування, вирок)) і спрощений набір уявлень про потойбічний світ (домовики, упирі, русалки й ін.). Воно найчастіше переплітається зі світоглядом тієї релігії, яка традиційна для даної місцевості, будь то іслам чи православ'я, але може і включатися як органічна складова в місцевий етнічний культ.
  • Етнічне язичництво — це політеїстичні культи, які мають глибокі історичні корені. Їхньою відмінною рисою є автохтонність і цілісність світогляду. Такими, наприклад, є шаманські культи корінних народів Сибіру і Далекого Сходу.
  • Екологічна язичницька течія: організаціям, які відносяться до них, характерний окультний, синкретичний, квазіетнічний політеїстичний світогляд з ідеологією екологізму. До таких відносяться громади, які входять у «Коло Язичницької Традиції».
  • Націоналістична течія включає релігійні і політичні організації, які мають синкретичний, квазіетнічний політеїстичний світогляд з ідеологією націоналізму. До перших, наприклад, відносяться громади «Союзу Слов'янських Громад» і «Древньоправославна церква Інглінгів». До других — організації від націоналістичних неоязичних партій («Партія Духовного Ведичного Соціалізму») до окремих угруповань скінхедів.

Історія світового та слов'янського неоязичництва

Нативістський (неоязичницький) рух як у нас, так і у світі розпочався як реакція на розмивання національної ідентичності в умовах сучасного світопорядку.

Внаслідок широкого розповсюдження творів всесвітньовідомого психолога Юнга в англійських перекладах на початку 1960-х рр., відкрите захоплення їх автора міфологією, парапсихологічними феноменами, астрологією, алхімією та містичним й релігійним досвідом усіх можливих типів зробило його джерелом натхнення та підтвердження власної правоти для представників неоязичницьких релігійних рухів, які почали поширюватися в Європі й у Північній Америці саме в цей період. Ці новітні духовні шукачі гостро усвідомлювали власний аутсайдерський статус, і тому з радістю проголосили Юнга своїм пророком. Його слава як відомого психіатра, лікаря, філософа, співпрацівника Фройда допомагала їм у легітимації власних рухів.

Мабуть, найбільш іронічним і потенційно небезпечнішим прикладом зв'язку між юнгізмом та неоязичництвом виявилася та видатна роль, яку юнгівські твори зіграли у відродженні «Релігії германців» або нордичного язичництва в Європі, Англії та Північній Америці. Цей феномен, принаймні в тому вигляді, якого він набув наприкінці 1970-х рр., був задокументований у відомій статті Стефана Флауерза. Згідно з Флауерзом «багато з їхніх ідей взято з найновітніших наукових досліджень стосовно давньогерманської релігії та традиційних релігій в цілому, так само, як і з психологічних теорій К. Г. Юнга. Поняття архетипів та колективного несвідомого надзвичайно сильно вплинули на формування ідеології неогерманської релігії…. Божества у релігії Асатру/Одіна розглядаються не як автономні, трансцендентальні істоти, а, скоріше, як зразкові моделі свідомості або архетипи, які слугують патернами для людського розвитку»

Корені слов'янського неязичницького руху в країнах СНД лежать у колах дисидентів (самвидавський журнал «Віче» (70-і рр.), Костянтин Васильєв, Анатолій Іванов (Скуратов), Валерій Ємельянов, дисидент Олексій Добровольський (Доброслав)), у середовищі яких воно стало у свій час однією з форм ідеологічного протесту проти комуністичного режиму. Саме тоді нативізм набув націоналістичний тон.

Початок 90-х рр. — час швидкого росту груп неоязичників. Неоязичництво тоді у своїх найактивніших організаційних формах (клуби історичної реконструкції, громади і культурні центри, партії й общинні об'єднання) — міське явище, що розвивається в інтелігентській, переважно природничо-науковому освітньому середовищі.

Храм Мазовецький, Польща — RKP, 2007

Друга половина 90-х ознаменована спробами ряду активних діячів об'єднати розрізнені неязичницькі громади, тому що кінцевого результату — створення «релігійної слов'янської конфесії» (очевидно, мається на увазі конфесія в рамках загальносвітової язичної релігії), здавалося, можна досягти тільки через союзи й активні спільні дії в плані відродження і пропаганди язичництва, інакше організаціям грозило подальше животіння у виді клубів по інтересах. Час показав, що відсутність єдності сталася бар'єром для розвитку нативізму.

В Україні в останні десятиліття 20 століття було відновлено язичницьку релігію. Найвідоміші науковці, які долучилися до вивчення та поширення язичництва в Україні — Володимир Шаян, Лев Силенко, Галина Лозко та інші. В Україні неоязичницво представлено так званим рідновірством.

Найрозвиненіші неоязичницькі рухи у[1]:

На початок 21 століття у східнослов'янських країнах є цілі поселення язичників.

Релігійна дискримінація неоязичників

Австралія

У 2003 році Олівія Воттс звинуватила мера міста Кейсі Роба Вілсона в порушенні Закону про расову та релігійну терпимість 2001 року після того, як в червні того року він випустив прес-реліз під заголовком «Сатанинський культ збирається захопити Кейсі», в якому Воттс згадувалася на ім'я. Під час слухання 12 серпня 2004 року в Громадянському і адміністративному трибуналі штату Вікторія Воттс заявила, що після публікації прес-релізу вона піддалася нападу в своєму будинку, а також ненависті, презирству та відразі. 13 серпня в трибуналі стало відомо, що питання було врегульоване відразу, і Вілсон зачитав заяву, в якій визнав, що Воттс не є сатаністкою, і висловив «жаль з приводу будь-якої шкоди, заподіяної пані Воттс в результаті його прес-релізу»[2][3].

Див. також

Посилання

Література
  1. В. Заблоцький. Неоязичництво // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 423. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  2. Воецкая Т. В. В поисках истины. — Одесса: Маяк, 1996.
  3. Калінін Ю., Харьковщенко Є. Релігієзнавство: Підручник. -К.: Наукова думка, 1995.
  4. Лубський В. І. Релігієзнавство: Підручник. -К.: Вілбор, 1997.
  5. Основы религиоведения / Под ред. А. Яблокова. -М., 1994.
  6. Релігієзнавство / За ред. Рибачука. -К.: Освіта, 1997.
  7. Релігієзнавство / За ред. Бублика. -К.: Юрінком Інтер, 1998.
  8. Угринович О. Введение в теоретическое религиоведение. -М., 1991, 1996.
  9. Гуцуляк О. Б. Неоязичництво як світоглядне явище (історико-філософський аналіз). — Рукопис. Дисс. .. канд. філос. н. — Львівський національний університет імені Івана Франка. — Львів, 2005.
  10. Аудіо-записи проповідій Учителя Лева Силенко
  11. Аудіо-поема Лева Силенка «Гість з Храму Предків»

Примітки
  1. Лозко Г. С. Пробуджена Енея. Європейський етнорелігійний ренесанс. — Харків: Див, 2006. — 464 с.
  2. Berry, Jamie (13 серпня 2004). Tribunal hears claims of Satanic cult. The Age (Melbourne). Процитовано 1 серпня 2007.
  3. Stokes, Jenny (14 серпня 2004). Rob Wilson VCAT case — statement. Salt Shakers. Архів оригіналу за 13 жовтня 2004. Процитовано 1 серпня 2007.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.