Вакаров Дмитро Онуфрійович
Вакаров Дмитро Онуфрійович (літературні псевдоніми: Діма, Явір; 3 листопада 1920, Іза — 7 березня 1945, Нацвайлер) — український поет-антифашист, який писав російською мовою.
| Дмитро Онуфрійович Вакаров | |
|---|---|
 | |
| Псевдо | Діма, Явір |
| Народився |
3 листопада 1920 с. Іза, Підкарпатська Русь, Чехословацька Республіка, тепер Хустський район, Закарпатська область,  Україна |
| Помер |
7 березня 1945 (24 роки) концтабір Нацвайлер, Німеччина |
| Поховання | кладовище Честі, м. Шемберг |
| Громадянство |
 ЧСР |
| Національність | українець |
| Діяльність | поет |
| Alma mater | Будапештський університет |
| Знання мов | російська |
| Учасник | німецько-радянська війна |
| Нагороди |
 Медаль «За бойові заслуги» |
Життєпис
Народився 3 листопада 1920 року в селі Ізі (тепер Хустського району Закарпатської області) в селянській родині. У 1933—1936 та 1939—1941 роках навчався у Хустській, а в 1936—1939 роках у Празькій гімназіях.
Перший вірш «Маріанна» опубліковано в ужгородській газеті «Русская правда» 23 лютого 1940 року. Писав російською мовою. У 1941—1944 роках вивчав російську словесність на філологічному факультеті Будапештського університету, аби не потрапити на службу в угорську армію. Брав участь у діяльності антинацистського підпілля: у березні 1944 року його заарештували за зв'язок з ним і кинуто до в'язниці. Значну частину його рукописів конфісковано.
У квітні 1944 року був засуджений на довічну каторгу, а в листопаді 1944 року перевезений до Німеччини. Був в'язнем концтабору Дахау, потім Нацвайлера, де 7 березня 1945 року і загинув після жорстокого побиття табірними наглядачами. Похований на цвинтарі Честі у Шемберзі (Німеччина).
Дмитро Вакаров нагороджений медаллю «За бойові заслуги» і посмертно прийнятий до Спілки письменників СРСР. Після Другої світової війни було виявлено та зібрано його літературну спадщину.
Творчість
У поезіях Дмитро Вакаров оспівував красу рідного краю, свідчив про тяжку долю його мешканців, закликав до боротьби проти нацистських окупантів, за возз'єднання Закарпаття з усією Україною. У доробку поета є також нариси, оповідання, фейлетони.
Перша збірка поезій — «Избранные стихи» (Ужгород, 1955). Найповніше видання творів — «Сочинения» (Ужгород, 1986).
Пам'ять
В Ізі та Хусті встановлено пам'ятники поету-антифашисту. Його ім'ям названі вулиці ряду міст Закарпаття, бібліотеки, літоб'єднання, піонерські дружини. У 1966 році Закарпатський обком ЛКСМУ заснував премію імені Дмитра Вакарова. В рідному селі поета відкрито його музей.
Пам'ятник в Ізі
Табличка на будівлі в Чеському кварталі, Хуст
Література
- Чендей І. Коли на ранок благословлялося. Ужгород, 1967;
- Стельмах М. Слово о поэте. В кн.: Вакаров Д. Избранное. Ужгород, 1970;
- Я навіки прийшов у життя. Ужгород, 1975;
- 22 июня-9 мая: Писатели Украины в Великой Отечественной. К., 1985.
Посилання
- Л. О. Гаврилюк. Вакаров Дмитро Онуфрійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 427. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.