Вакф
Вакф, вакуф, вакиф (від араб. وقف, множ. араб. أوقاف, аукаф, вакф, уакф «утримування»; тур. vakıf вакиф)) — у країнах ісламу, в тому числі у Османській імперії та Кримському ханстві земля чи інші джерела прибутку, які після смерті заповідача передавалися з побожною метою на доброчинні справи.
Вакуфом була нерухомість (насамперед земля), дохід з якої ішов на утримання:
- мечетей, мусульманських шкіл — вакуф-шер, або вакуф духовний);
- громадських інституцій — вакуф-адат, тобто вакуф звичаєвий.
Згідно з нормами шаріату, така нерухомість не підлягала відчуженню і оподаткуванню.
У Криму вакуф існував з XV століття, охоплюючи за часів розквіту ханства близько 100 тисяч десятин землі. Контроль за використанням вакуфу здійснював муфтій Криму. Вже за Російської імперії в Криму вакуф був скасований царською адміністрацією (1890). Відновити вакуф намагався мусульманський виконавчий комітет Курултаю в 1917 році.
Джерела та література
- Кирюшко М. І. Вакф, вакуф // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — с. 428
- Іналджик Г. Османська імперія: Класична доба (1300—1600), — К.: Критика, 1998. — 287 с.
- Вакф // Словник ісламських релігійних термінів арабського походження
- О. Г. Большаков. Вакф // Ислам : энциклопедический словарь. — М. : Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. — С. 45. — 315 с. : ил. — ISBN 5-02-016941-2. (рос.)
- Лашков Ф. Ф. Исторические очерки крымо-татарского землевладения. Симферополь, 1897.(рос.)