Валюти, засновані на часовому факторі

Білет на здійснення вантажних перевезень. 1832 рік

Вперше зазначені системи з'явились на початку XIX ст. у національній біржі справедливої праці, що була створена Робертом Оуеном в Бірмінгемі (Англія). Він видав «робочої Записки», схожі на банкноти номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 40, 80 годин.[1]

У 1848 році соціаліст П'єр-Жозеф Прудон постулює систему «часових читів». У 1875 році Карл Маркс писав про «трудові сертифікати» (Arbeitszertifikaten) в своїй Критиці Готської програми «сертифікат від суспільства, що [робітник] виконав певну кількість праці», які можуть бути використані для використання «із суспільних запасів такої вартості, скільки коштує така ж кількість праці».[2] Джосайе Воррен опублікував книгу, яка описує трудові банкноти в 1852 році.[3]

Едгар С. Кан ввів термін «тайм-долар» в книзі у  співавторстві з Джонатан Роу в 1992 році.[4] Він також зарезервував товарний знак термінів «Банк часу» та «Часовий кредит».[5][6]

Тайм-долари — це валюта вільна від відсотку[7] , що використовується як засіб забезпечення взаємного кредиту в банку часу. Вони зазвичай називаються «часові кредити» або «кредити» за межами Сполучених Штатів. Кожна біржа реєструє відповідні кредитні і дебетові надходження на рахунках учасників. Одна година коштує один долар, в незалежності від послуг, що надаються протягом однієї години. Ця система, що спирається на великий ресурс призначена для визнання і заохочення взаємних громадських робіт, протистояння інфляції, для уникнення накопичення, допомагає розвитку торгівлі, а також заохочує співпрацю між учасниками.[8][9][10][11]

Банк часу являє собою інструмент розвитку суспільства і працює, сприяючи обміну вміннями і досвідом у рамках общини. Він спрямований на створення ядра економіки, сім'ї і громади щодо оцінки та винагороди за роботу, проведену в ній. Перший у світі банк створений у Японії Теруко Мідзусімою в 1973 році з ідеєю, що учасники можуть заробити часові кредити, які вони потім можуть витратити. В основу банку покладена концепція, що кожна година часу, яку витрачають для надання послуги іншим можна отримати у вигляді послуги, яку інші нададуть вам в майбутньому, особливо в старості, коли ви потребуєте цього найбільше. У 1940-х роках, Мідзусіма вже передбачав проблеми, що виникнуть у зв'язку зі старінням нації. 

У філософському сенсі банк часу засновано на наступних принципах:[23]

• Все це актив
• Деякі роботи виконуються за грошову винагороду
• Взаємодопомога
• Необхідність існування общини
• Повага до всіх людей

Деякі критики зауважують, що валюти засновані на часовому факторі не виконують функції інформування в економіці. Так, Франк Фішер з Масачусетського технологічного інституту стверджував у 1980-ті роки, що така валюта «буде призводити до спотворення ринкових сил, які підірвали економіку Росії.»[24] 

Дослідження д-ра Джилл Сейфганг, одне з небагатьох досліджень банків часу проведене науковцем, — визначило ряд інших практичних проблем банку часу. Перша — це труднощі спілкування з потенційними членами аби «змусити людей зрозуміти різницю між банком часу і волонтерством».[25] Вона також зазначає, що немає ніякої гарантії, що кожна людина отримати необхідну їй послугу з Банку тому, що певних спеціалістів може бути недостатньо в суспільстві.[25]

Один із найсильніших критичних заперечень до банку часу є питання його організаційної стійкості. У той час як деякі послуги мають відносно низькі накладні витрати,[26] інші мають значно більші витрати на оплату праці та організацію надання таких послуг чи виробництва товарів. Це може бути досить дорого для невеликих організацій і без довгострокового джерела фінансування, вони можуть відмовитися від такої системи.[25][27]