Ванкдорф (стадіон)

Будівництво стадіону розпочалося в 1924 році.

Стадіон був офіційно відкритий 18 жовтня 1925 року, а 8 листопада 1925 року на ньому відбувся перший міжнародний матч між збірними Швейцарії та Австрії. На той час стадіон вміщував 22 000 глядачів, з них 6 200 під дахом, у тому числі 1 200 сидячих місць.

У 1933 році було збудоване тренувальне поле, а в 1939 було збудовано нові трибуни, що збільшили місткість стадіону до 42 000 глядачів.

Перед Чемпіонатом світу з футболу 1954 стадіон було знесено, і на його місці за проектом архітекторів Гемміґа та Муццуліні було зведено новий стадіон на 64 000 місць (у тому числі 56 000 сидячих місць).

Під час Чемпіонату світу з футболу 1954 «Ванкдорф» був головним і найбільшим стадіоном чемпіонату. Тут відбулися 6 матчів чемпіонату. 4 липня 1954 року на стадіоні відбувся фінал турніру, який зробив «Ванкдорф» легендарним. У тому матчі збірна ФРН, пропустивши два голи від Угорщини за перші 10 хвилин, зуміла відігратися та завдяки голу Гельмута Рана на останніх хвилинах виграти з рахунком 3:2. Ця гра ввійшла в історію футболу як Бернське диво, оскільки Золота команда, або Чарівні мадяри, як тоді називали угорську збірну, у 51 матчі з 1950 до 1956 років більше не зазнавали поразок, перемагаючи більшість своїх суперників, включаючи збірну Англії на Вемблі, з великим рахунком.

Після чемпіонату світу стадіон прийняв два фінали єврокубків: 1961 року на ньому відбувся фінал Кубка європейських чемпіонів між «Барселоною» і «Бенфікою», а 1989 року фінал Кубка володарів Кубків між «Сампдорією» і, знову ж таки, «Барселоною».

Відновлений годинник перед стадіоном «Стад де Суїсс »

Поступово стадіон приходив у занепад, і в останні роки свого існування з міркувань безпеки вміщував лише 22 000 глядачів, до того ж був обладнаний не пластиковими сидіннями, а дерев'яними лавами.

7 липня 2001 року на стадіоні відбувся останній матч, на якому були присутні зірки фіналу чемпіонату світу 1954 року Фриц Вальтер та Дьюла Ґрошич.

3 серпня 2001 року стадіон було зруйновано.