Вардарський наступ

Вардарський наступ (болг. Офанзива при Вардар, серб. Вардарска офанзива) — вирішальна наступальна операція військ Антанти проти угруповання Центральних держав на Салонікському фронті наприкінці Першої світової війни.

Вардарський наступ
Салонікський фронт Балканський ТВД
Спостережний пост болгарської армії. Спостережний пост болгарської армії.
Дата: 15 — 29 вересня 1918 Місце: Вардарська Македонія Результат: вирішальна перемога військ Антанти; вихід Болгарії з війни
Сторони
Антанта: Королівство Сербія Французька республіка  Велика Британія Королівство Греція Королівство Італія	Четверний Союз: Болгарське царство  Німецька імперія
Командувачі
Луї Франше д'Еспере Поль Проспер Анрі Живоїн Мишич Петар Бойович Степа Степанович Джордж Мілн Панайотіс Данглис Панайотіс Гаргалідіс Ернесто Момбеллі	Георгій Тодоров Христо Бурмов Стефан Нерезов Іван Луков Стефан Тошев Владимир Вазов Фрідріх фон Шольц Куно фон Штейбен
Військові формування
11-та армія 1-ша армія 61-й армійський корпус	Союзна армія на Сході
Військові сили
195 000 150 000 140 000 140 000 44 000 2000	560 000 18 000

15 вересня 1918 року після добової артилерійської підготовки війська союзників перейшли в наступ. До вечора оборона противника була прорвана на ділянці протяжністю до 15 км. До 18 вересня прорив болгарського фронту досяг ширини в 25 км і глибини в 15 км, що дозволило союзникам організувати переслідування, використовуючи кінноту і авіацію. У подальшому наступ розвивався все більш успішно. Сербські війська, які визволяли свою батьківщину від трирічної окупації, повсюдно користувалися підтримкою населення. Тільки-но були отримані звістки про прорив Салонікського фронту, як у деяких сербських містах з новою силою розгорнувся визвольний рух.

До 20 вересня прорив був розширений до 45 км по фронту і на 40 км в глибину. Німецькі резерви прямували до Сербії. У районі Ниш німці сподівалися затримати просування союзників, але за часом не встигали цього зробити. 21 вересня серби досягли річки Вардар у Криволака, порушивши зв'язок між військами 11-ї та 2-ї армій противника, внаслідок чого 11-та армія почала відхід.

22 вересня наступ охопив фронт шириною в 150 км від оз. Дойран до Монастиря. Болгари поспішно відступали, залишаючи тисячі полонених, артилерію та обози. 26 вересня сербські війська перебували вже в районі Велеса. Праворуч британські підрозділи захопили Струмицю і просувалися на Софію — столицю Болгарії. На заході італійці зайняли Крушево. За 10 днів наступу союзні війська, що діяли в центрі оперативної побудови, прорвалися на глибину до 100 км.

Болгарський фронт був глибоко розсічений. 11-та армія, притиснута до важкопрохідного гірського хребта, капітулювала. У полон здалися 77 тис. солдатів, 1600 офіцерів, 5 генералів (чверть усієї болгарської армії).