Третє Болгарське царство

Тре́тє Болга́рське ца́рство (болг. Трета българска държава) — колишня Болгарська держава, що існувала від моменту проголошення незалежності в 1908 році до скасування монархії в 1946 році. Конституційна монархія (Тирновська конституція 1879 з поправками). Глава держави — ​​цар. Царююча династія Саксен-Кобург-Готська. Передбачалося колективне регентство у разі недієздатності царя.

Царство България
Царство Болгарія
1908  1946
Прапор Герб
Девіз
Съединението прави силата
("Єдність дає силу")
Гімн
Шуми Марица
Химн на Негово Величество Царя
Розташування Болгарії
Царство (Королівство) Болгарія у 1942 році
Столиця Софія
Мови болгарська
Релігії Православна церква
Форма правління Конституційна монархія
Цар
 - 1908–1918 Фердинанд I
 - 1918–1943 Борис III
 - 1943–1946 Симеон II
Голова Ради Міністрів
 - 1908–1911 (перший) Олександр Малінов
 - 1944–1946 (остання) Кімон Георгієв
Законодавчий орган Національна Асамблея Болгарії
Історичний період Перша світова війна / Інтербелум / Друга світова війна
 - Офіційне проголошення незалежності[1] 5 жовтня 1908
 - Балканські війни 1912–1913
 - Бухарестський договір 10 серпня, 1913
 - Нейїський мирний договір 27 листопаду, 1919
 - скасування монархії 15 вересня 1946
Площа
 - 1908 95 223 км2
 - 1946 110 912 км2
Населення
 - 1908 4 215 000 осіб
     Густота 44,3 осіб/км² 
 - 19467 029 349 л.
     Густота 63,4 осіб/км² 
Валюта Болгарський лев
Попередник
Наступник
Князівство Болгарія
Східна Румелія
Народна Республіка Болгарія
Незалежна республіка Македонія
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Третє Болгарське царство

Історія

Під час чергового ослаблення Османської імперії, що втратила на користь Австро-Угорщини Боснію і Герцеговину, болгарський князь Фердинанд I проголосив 22 вересня 1908 себе царем. Прийняття титулу царя означало повну юридичну незалежність від Османської імперії, повний суверенітет над Східною Румелією і претензії на гегемонію на Балканах. При Фердинанді були внесені поправки до конституції, що розширили повноваження царя й обмежили прийняті в 1879 році демократичні норми.

Балканські війни

У 1912 1913 роках, в ході Першої Балканської війни, Болгарія отримала від Османської імперії практично всю Фракію з Едірне (крім Константинополя) і великий вихід до Егейського моря. Питання контролю над Македонією (яку фактично займали Сербія і Греція) призвело до швидкоплинної Міжсоюзницької (Другої Балканської) війни 1913 року, де проти Болгарії виступили екс-союзники Сербія і Греція, а також Румунія та сама Османська імперія. Болгарія програла цю війну і втратила Едірне, а також невеликі терени на всіх кордонах, проте зберегла вихід до Егейського моря.

Перша світова війна

Найбільший терен Царства Болгарії в Першій світовій війні

1915 Третє болгарське царство, дотримуючись німецької орієнтації Фердинанда і прагнучи приєднати всю слов'янську Македонію, вступило в Першу світову війну на боці Німеччини, Австрії та Туреччини. Болгарії приліпили прізвисько у країнах Антанти «зрадниці слов'янства». Після поразки у війні цар Фердинанд відрікся від престолу і повернувся до Німеччини, а його наступником у 1918 став його старший син Борис III.

У 1919 році в рамках Версальського мирного процесу був підписаний Нейїський договір, за яким Болгарія позбавлялася виходу до Егейського моря (на користь Греції). У 1920-ті роки Болгарія розвивала відносини з країнами Антанти, активно приймала російських емігрантів.

Друга світова війна

З 1934 цар Борис III встановив особисту диктатуру, а в 1940-ві роки країна під керівництвом прем'єра Богдана Філова стала союзником Німеччини у Другій світовій війні. У 1941 було повернено вихід до Егейського моря. При цьому, на вимогу царя, Болгарія не брала участь у бойових діях проти СРСР і в Голокості. Ця тверда політична лінія Бориса іноді пояснює його загадкову смерть у (1943), після чого на престол вступив його 6-річний син Симеон II, одним з трьох регентів при якому став Філов. Потім на окупованих Болгарією теренах (але не в самій країні) була проведена депортація євреїв, але війну СРСР країна не оголосила і після смерті Бориса.

Вступ на терен Болгарії в 1944 році Червоної армії призвів до встановлення комуністичного режиму; незважаючи на страту трьох екс-регентів, монархія зберігалася до кінця 1946 року і при новому регенстві. Потім комуністи оголосили Болгарію республікою, і Симеон емігрував з тим, щоб через багато років повернутися на батьківщину вже як республіканський прем'єр-міністр.

Див. також

Примітки

  1. The Principality of Bulgaria was a de facto independent state with its own Constitution, flag, anthem, foreign policy and military.

Література

  • Stefan Appelius: Bulgarien. Europas ferner Osten. Bouvier, Bonn 2006, ISBN 978-3-416-03154-7.
  • Sigrun Comati: Bulgarische Landeskunde. Helmut Buske Verlag, Hamburg 2003, ISBN 3-87548-327-8.
  • Richard J. Crampton: A concise history of Bulgaria. Cambridge concise histories. Cambridge University Press, New York 1997, ISBN 0-521-56719-X, Digitalisat bei Google Books.
  • Richard J. Crampton: Bulgaria. Oxford University Press, New York 2007, ISBN 978-0-19-820514-2.
  • Raymond Detrez: Historical dictionary of Bulgaria, Scarecrow Pr., Lanham 1997, ISBN 0-8108-3177-5.
  • Hans-Joachim Härtel, Roland Schönfeld: Bulgarien. Vom Mittelalter bis zur Gegenwart. Verlag Friedrich Pustet, Regensburg 1998, ISBN 3-7917-1540-2.
  • Nikolaj Poppetrov: Flucht aus der Demokratie: Autoritarismus und autoritäre Regime in Bulgarien 1919—1944, in: Erwin Oberländer (Hrsg.): Autoritäre Regime in Ostmittel- und Südosteuropa 1919—1944, Paderborn u. a. 2001, ISBN 3-506-76186-2, S. 379—401.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.