Василь Драгомирецький

Василь Драгомирецький — український громадсько-політичний діяч, дипломат. Керуючий Посольством УНР в Болгарії, дипломатичний агент УНР в Софії. (1919–1920).

Василь Драгомирецький
Народився невідомо
Галичина, Австро-Угорщина
Помер невідомо
невідомо
Громадянство  Австро-Угорщина→ УНР
Національність українець
Діяльність Дипломат
Знання мов українська
Посада В.о. Посла УНР в Болгарії
Термін 1919-1921
Попередник Шульга Федір Григорович
Наступник Мацієвич Костянтин Андріанович

Біографія

Народився на Галичині. Працював урядовцем Міністерства внутрішніх справ у Петербурзі.

У 1918–1921 рр. — старший секретар Посольства Української Держави в Болгарії.

З вересня 1918 р. був членом спеціальної комісії у справах репатріації українських військовополонених.[1] З 6 вересня 1919 року після відставки Федора Шульги призначений керуючим справами посольства УНР в Болгарії.

Віденський часопис «Воля», звинуватив Василя Драгомирецького у «русофільській політиці», на що той відповів своїм листом: «Я не перечу, що за увесь час дуже важкого тут становища я може де в чому помилявся, але я ніколи не дозволив би собі знизитись до нікчемної ролі зрадника тому ділу, якому свято взявся служити. В справах службових, а особливо дипломатичних, я керуюсь виключно тільки наказами мого уряду, законним представником якого вважаю Директорією і її голову отамана Петлюру. Я не стою в числі визначних українських діячів, я простий шеренговий, але я гадаю і в цьому я певен, що українську справу в Болгарії веду гідно і що від українського уряду, коли він придивиться до моєї роботи ближче, я не зустріну ніякого докору. Вважайте мене чим хочете, але зрадником тому ділу, якому взявся служити, я ніколи не був і не буду»[2].

У 1919–1920 рр. — брав участь в роботі Українського Товариства Червоного Хреста в Болгарії.

У липні 1921 року після перевірки його діяльності наказом Міністра закордонних справ УНР Андрія Ніковського був звільнений з посади.

В еміграції жив у Болгарії та Чехословаччині. Член низки українських громадських організацій у Болгарії.

Див. також

Примітки
  1. Българска украинистика, брой 3, 2013 стр.177
  2. Воля. — 1920. — Т. 2. — Ч. 9. — 17 червня. — С. 392

Література
  • Пам'ятки: археографічний щорічник / Держ. архів. служба України, УНДІАСД ; редкол.: С. Г. Кулешов (гол. ред.) [та ін.]. — К., 2013. — Т. 14. — 240 с.
  • Симон Петлюра тайого родина. До 70-річчя його трагічної загибелі. Документи і матеріали / Упор. та перед-мова В. Михальчука. — К., 1996. — С. 55-56

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.