Василівка (Сумський район)

Село Василівка знаходиться на березі річки Грунь, вище за течією на відстані 6 км розташоване село Грунь, нижче за течією на відстані 1 км розташовані села Капустинці (Липоводолинський район) і Клюси (Липоводолинський район).

У 1680 році землі над річкою Пслом і річкою Грунь російським царем Олексієм Михайловичем були віддані Гадяцькому полковнику Михайлу Васильєву. На цих землях переселенцями у 80-х роках XVII ст. був заснований хутір Василівка, який належав козаку Василю.

Після падіння Самойловича Василівка була взята в казну, тут був царський кінний завод, на річці Грунь дамба називалась царською. Потім Петро І маєток села Василівки віддав Чернігівському полковникові Павлу Полуботку, далі цю маєтність наслідував його син Андрій Павлович Полуботко (Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии. Д. Ш ст. 522) Онука Павла Полуботка Розета Андріївна Богаєвська (по першому шлюбу) була одружена з П. І. Міклашевським. Після її смерті Василівка перейшла до її сина Богаєвського, а після смерті і його дружини маєток перейшов онуку Г. А. Глазенапа.

Народи Слобідської України тривалий час змушені були вести боротьбу проти турецько — татарських загарбників. В цій боротьбі активну участь брали і жителі с. Василівки. Про це свідчать кургани, які знаходяться на південь від села Василівки і простягаються з заходу на схід. Це сторожові пости козаків, які здійснювали нагляд за переміщенням татар. Окремі кургани були «свідками» кривавих битв. Один з них носить назву Побиванка, тому що за переказами тут було побито багато козаків.

За даними на 1864 рік у власницькій слободі Лебединського повіту Харківської губернії, мешкало 2906 осіб (1441 чоловічої статі та 1465 — жіночої), налічувалось 245 дворових господарства, існувала православна церква[3].

Перша церковно — приходська школа була відкрита у 1858 році, у ній навчалось біля ЗО дітей заможних селян. Навчання проводив один учитель, піп, дячок. У 80 — роках XIX була відкрита школа на два класи.

Станом на 1914 рік село було центром окремої, Василівської волості, кількість мешканців скоротилась до 2504 осіб[4].

У 1930 році було проведено примусову колективізацію та створено колгоспи «Червона борозна», «Червоний маяк». Одним із перших головою колгоспу був Підпалин Ф. Д. У1934 році колективізація у Василівні була закінчена, існувало три колгоспи: «Червоний партизан» (с. Новосельське), «Правда» (с. Помірки), «Комуніст» (с. Василівка). Мирну працю людей перервали події Німецько-радянської війни (1941–1945 р.р.)

Коли нацистські війська були на підступах до села Савониха Василівської сільської ради колгоспний бригадир господарства «Червоний маяк» разом з односельчанином Володимиром Дерепком закрили худобу і запалили ферму. В районі межирічських лісів був організований партизанський загін, за що окупанти влаштували масові арешти і розстріл патріотів у селі. Більше 300 чоловіків не повернулися в рідне село з поля бою. Народне господарство було пограбоване. Остаточне звільнення села Василівки від німецько — нацистських загарбників відбулося 7-9 вересня 1943 року.

В 1959 році на базі Василівського спиртзаводу був відкритий сирзавод, де 1970 році вироблялося 6157 ц масла, 5597 ц цільно -молочної продукції, 286 ц сиру, 519 ц молочного цукру.

В 1994–1995 роках село було газифіковано. У 1998 році землі колективного господарства — розпайовані, селяни отримали сертифікати власників, господарство стало називатися ВАТ ПЗ «Василівка». Зо зовнішні борги удійне стадо корів було за безцінок спродане, ферми перестали існувати, остання — в 2005 році. В 2006 році збанкрутував Василівський сир завод. В 2011 році господарство перейменоване на ПАТ (публічне акціонерне товариство) «Василівка» В 2012 році на теренах Василівської сільської ради с/г культурою № 1, яку стали вирощувати на полях господарства є кукурудза. Абсолютно відсутні традиційно вирощувані зернові культури такі як: пшениця, жито, ячмінь. В селі Помірки Василівської сільської ради працює свиноферма. В орендній власності знаходиться сільський ставок Мойка — улюблене місце відпочинку жителів села. У 2012 році на території села функціонує загальноосвітня школа, де навчається 78 учнів, дитячий садок, де виховуються 32 дошкільнят, дільнична лікарня з амбулаторією, успішно працює сільський будинок культури.

У Василівці була маєтність відомих історичних осіб: Івана Мазепи, братів Полуботків, роду Міклашевських, пані Бугаєвської, генерала Глазенапа. Панський маєток — пам'ятка архітектури кінця XVIII століття, був зруйнований у роки Великої Жовтневої Соціалістичної революції. Маєток Василівка Лебединського повіту Харківської губернії належав генерал — лейтенанту Г. А. Глазенапу. Колись вона належала Павлу Полуботку, полковнику чернігівському, який після смерті гетьмана Скоропадського утримав в управління Малу Росію. Василівська маєтність була йому пожалувана Петром Великим із конфіскованих маєтностей Івана Мазепи. Через шлюб онуки Полуботка Василівка перейшла до роду Міклашевських, нащадків гетьмана Міклашевського. З Петром Івановичем Міклашевським була одружена бабуся нинішнього володаря — Розетта Андріївна (у першому шлюбі — Богаєвська). Після її смерті Василівка перейшла її сину Богаєвському, а після смерті його дружини, народженої маркізи де Вільнев — Транс, маєтність успадкував Г. А. Глазенап

• Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва «Васильківський парк»
• Приготування борщу на Лебединщині - елемент нематеріальної культурної спадщини Сумської області[5]

• Козубець Володимир Олександрович — старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни (згодом майор).
• Озерний Михайло Іванович — український художник в галузі кераміки, майстер декоративного мистецтва, лауреат Державної премії УРСРС ім. Т. Г. Шевченка 1981 року — за створення першого в Україні Музею суднобудування та флоту в Миколаєві.

• Історія міст та сіл України. Том Сумская область. стор. 388–389 (рос.)
• Погода в селі Василівка