Василів (Білоцерківський район)

Місто Василів засноване в 16 столітті за сприяння його власника — князя Януша Острозького.[1] Входило до складу Кухмістрівщини.

У 1598 році Януш Острозький віддає Василів у власність Трипільським, яким він був повинен значну суму, присуджену з нього по процесу за грабежі в маєтках Трипільських, їм Острозьким вироблені. Але в 1600 році Павло Дорогостайський позиває до Трипільських і вимагає повернення йому Василівщини, яка йому судом і повернута. Павло Дорогостайський мав одну дочку, яка видана була заміж за Андрія Фірлея, воєводу Белзького. Фірлей і його дружина померли не залишивши дітей, а тому всі їхні маєтки дістались сестрі Фірлея — Анні, яка була заміжня за Казимиром Тарновським.

Під час Коліївщини через село проходив повстанський отаман Микита Швачка[2].

За приєднання краю до Росії, Василівщина була конфіскована в казну, так як Казимир Тарновський був ворожий російському уряду і виїхав за кордон. Але, по поверненні з-за кордону Тарновського, який був хрещеним сином Імператриці, маєток йому повернуто. Потім негайно їм продано шамбеляну Проскурі, по смерті якого, Василівом послідовно володіли дружина його Юзефа і молодший син Антон Васильківський суддя, який продав в 1828 році Василів Никодиму Романовичу Левандовському. Межі колишнього Василівського маєтку при графах Тарновських і при шамбеляні Проскурі були великі У них входили такі села і селища: Василів, Макиївка, Перегонівка, а також староства Германівське і Кагарлицьке.

Поблизу села Піщаної в 10-ти верстах від Білої Церкви, лежить і тепер (в ХІХ столітті) на поверхні землі білий камінь, який жителями визнається за граничний знак Василівщини від Білоцерківщини, у давній час. Нині в Васильові в якому землі числиться 1 528 десятин; жителів обох статей православних 671, римських католиків 22 і євреїв 60. У 1740 році у Васильові було тільки 28 дворів, в 1793 — 30 і 338 душ обох статей. Старожитності Васильова становлять городище, обнесене валом і замок на острові.[3]

Похилевич Л. І. «Сказания о населённых местностях Киевской губернии» писав: «У Василеві ще в минулому столітті графами Тарновського побудований кам'яний латинський костел, в ім'я Іоанна Хрестителя, який тепер вважається парафіяльним. Спочатку в ньому відправлялося Богослужіння греко-католиками.» Зараз костел зруйнований, а кладовище, на якому ховали парафіян костелу було радянською владою перетворене в колгоспне поле.

Клірові відомості та метричні книги церкви Успіння Пресвятої Богородиці м-ка Василів Василівської волості Васильківського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України. http://cdiak.archives.gov.ua/baza_geog_pok/church/vasy_002.xml

В 1919 р. село було майже знищене бандою, що орудувала на цій території.

В 1926 році утворений колгосп.

Село постраждало внаслідок Геноциду-Голодомору українського народу, проведеного урядом СССР 1932—1933 роках. З клірових відомостей можна встановити, що у селі Василів перед голодомором мешкало понад 2000 жителів. За свідченнями очевидців, загальна кількість померлих становить понад 600 жителів. На цвинтарі в 1996 році на місці поховання встановлений пам'ятний знак — металевий хрест.[4]

Населення — близько 300 жителів. Масове безробіття. Виїжджають на заробітки до Обухова та Києва. У селі будується православна церква. Діти їздять на навчання у сусіднє село Макіївка.

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Київська область)

• Облікова картка на сайті ВРУ^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• Wasylów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 141. (пол.)