Букет Євген Васильович

Народився в Києві. Шкільні роки провів на батьківщині роду, в селі Грузькому Макарівського району Київської області. 1999 року закінчив місцеву школу, а у 2004-го — механіко-математичний факультет Київського університету ім. Шевченка.

У 2006—2007 працював кореспондентом газети «Макарівські вісті».

2007—2009 — інтернет-редактор Всеукраїнського культурологічного тижневика «Слово Просвіти». 2010—2014 — заступник головного редактора цього часопису.

З вересня 2014 по квітень 2015 — заступник головного редактора, з травня 2015 — головний редактор газети «Культура і життя»[1].

Євген Букет під час прес-конференції з нагоди 9-річчя української Вікіпедії. Київ, 30 січня 2013 р.

Євген Букет — відповідальний секретар (з 2010 року), заступник голови (з 2012 року) Київської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, з 23 січня 2012 — член правління НСКУ, член ради Київської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (з 2008 року), заступник голови (2008—2017), голова (від 2 грудня 2017[2]) Київського обласного об'єднання товариства «Просвіта» ім. Шевченка[3], член контрольно-ревізійної інспекції ВУТ «Просвіта» імені Т. Шевченка (2013—2017)[4], заступник голови Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Молода Просвіта» (2003—2008), почесний голова Київського обласного товариства «Молода Просвіта» (з 2008 року), член правління Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива» (з 2019 року)[5][6], дійсний член Українського наукового товариства краєзнавства геральдики та фалеристики (2008—2011), член Українського геральдичного товариства (з 2009 року), Історичного клубу «Холодний Яр» (з 14.10.2018 р.[7]), старший лейтенант козацтва. Був помічником-консультантом на громадських засадах народних депутатів України Юрія Гнаткевича (у V та VI скликанні) та Тараса Юрика[8] у VIII скликанні.

З 17 грудня 2011 по 15 грудня 2012 — голова правління, з 15 грудня 2012 по 15 грудня 2013 — голова ревізійної комісії громадської організації «Вікімедіа Україна». 2011 року започаткував проведення українських Вікіекспедицій, 2013-го — ініціював фотоконкурс «Вікі любить Землю», а 2017-го — перехід газет «Культура і життя» і «Кримська світлиця» на ліцензування CC BY[9]. 12 вересня 2017 разом з Андрієм Бондаренком і Олексою Юрченком заснував Товариство редакторів української Вікіпедії. На зборах засновників обраний його головою[10].

15 серпня 2012 Центральною виборчою комісією України зареєстрований кандидатом у народні депутати України по 212 мажоритарному виборчому округу (Київ, Дарницький район) від політичної партії «Наша Україна»[11][12], у його передвиборчій програмі було визначено редагування Вікіпедії як складову навчального процесу[13][14]. За підсумками виборів посів 15 місце серед 39 претендентів, здобувши 369 голосів виборців[15].

У 2014—2018 рр. — член громадської ради при Державній архівній службі України[16]. З 2014 — член експертно-перевірної комісії та колегії Центрального державного електронного архіву України[17].

2013 року відвідав Соловецькі острови. З 2014 — є членом громадської організації «Міжнародне об'єднання „Соловецьке братство“», співавтор книжки статей учасників Соловецької прощі «Соловецька печаль України» (2016)[18].

Ще студентом почав досліджувати історію малої батьківщини. 2001 року побачила світ його перша краєзнавча монографія «Історія українського села Грузьке». Відтоді Євген Букет став автором понад 20 книжок з історії Макарівського району Київської області, чим здобув визнання як дослідник-краєзнавець.

Має понад 500 публікацій у друкованих ЗМІ. Разом з Л. Голотою є упорядником публіцистичної серії "Бібліотека «Слова Просвіти».

Книга Євгена Букета «Іван Бондаренко — останній полковник Коліївщини» (2014)

Книга Євгена Букета «Швачка — фенікс українського духу» (2016)

Книга Євгена Букета «Семен Неживий — лицар Холодного Яру» (2020)

У 2014 побачила світ книга-дослідження, яка по-новому відкриває повстання 1768 року «Іван Бондаренко — останній полковник Коліївщини».[19] 2016-го вийшла друком ще одна наукова розвідка про одну із ключових проблем політичної історії України — гайдамацький рух XVIII століття — «Швачка — фенікс українського духу»[20], а 2020-го чергова праця з серії історичних нарисів про Коліївщину «Семен Неживий — лицар Холодного Яру».[21] Також Є. Букет ініціював та впорядкував збірник наукових і науково-популярних статей, присвячений 250-річчю національно-визвольного повстання 1768—1770 років «Коліївщина: право на повстання» (2020).[22]

Основні праці

• Молодіжна премія голови Київської облдержадміністрації (2004)
• Міжнародна премія імені Олеся Гончара (2008)
• Медаль Олександра Довженка (2016)[24][25]
• Почесний краєзнавець України (2016)
• Відзнака «За подвижництво в культурі» Українського фонду культури (2017)
• Міжнародна літературно-мистецька премія імені Пантелеймона Куліша (2018)[26]
• Літературно-мистецька премія імені Володимира Косовського (2018)[27]
• Премія імені В'ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики (2018)[28]
• Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня (2019)
• Премія імені Якова Гальчевського в номінації «За публіцистичну діяльність» (2021)[29]
• Лауреат відзнаки «Вікімеч» імені Олега «Raider» Ковалишина — «за внесок у майбутню Перемогу України в інформаційній війні» (2021)[30]
• Літературна премія імені Юрія Горліса-Горського (2021)[31]
• Медаль «Івана Мазепи» — за значну творчу діяльність на благо України (2021)[32]

• Євген Букет — краєзнавець, журналіст, письменник
• Родинний герб на сайті Українського Геральдичного Товариства
• Як здобути гармонію
• Презентація в екзилі
• Публікації Євгена Букета на Академії
• Праці Євгена Букета в електронній бібліотеці «Чтиво»
• Книжки Євгена Букета в каталозі НБУВ