Ватченко Олексій Федосійович
Олексі́й Федо́сійович Ва́тченко (нар. 12 (25) лютого 1914, Лизавето-Кам'янка — 22 листопада 1984, Київ) — український радянський партійний і державний діяч, Герой Соціалістичної Праці (8.12.1973). Член ЦК КПУ (у 1960–1984 роках). Член Політбюро ЦК КП України (у березні 1966 — листопаді 1984). Кандидат у члени ЦК КПРС (у 1961–1966 роках). Член ЦК КПРС (у 1966–1984 роках). Депутат Верховної Ради УРСР 4—5-го і 7—10-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 6—11-го скликань.
| Олексій Федосійович Ватченко | |||||||||||||||||||||
 Олексій Федосійович Ватченко | |||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1959 — 1963 | |||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||
| 1963 — 1964 | |||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||
| 1964 — 1965 | |||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||
| 1965 — 1976 | |||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||
| 24 червня 1976 — 22 листопада 1984 | |||||||||||||||||||||
| Попередник: | Грушецький Іван Самійлович | ||||||||||||||||||||
| Спадкоємець: | Шевченко Валентина Семенівна | ||||||||||||||||||||
| Народження: |
25 лютого 1914 Лизавето-Кам'янка (нині в межах міста Дніпро) | ||||||||||||||||||||
| Смерть: |
22 листопада 1984 (70 років) Київ, Українська РСР, СРСР | ||||||||||||||||||||
| Поховання: | Байкове кладовище | ||||||||||||||||||||
| Освіта: | Дніпропетровський університет | ||||||||||||||||||||
| Партія: | КПРС | ||||||||||||||||||||
| Автограф: |  | ||||||||||||||||||||
| Нагороди: |
| ||||||||||||||||||||
Біографія
Народився 12 (25) лютого 1914 року в селі Лизавето-Кам'янці (нині в межах Дніпра) в селянській родині. Після закінчення у 1938 році фізико-математичного факультету Дніпропетровського університету працював учителем, завідувачем навчальної частини, директором середньої школи у місті Дніпропетровську. Член ВКП(б) з 1940 року.
У 1941 році призваний до лав Червоної Армії. Брав участь у боях німецько-радянської війни. Служив командиром батареї 76-мм гармат, начальником артилерії 661-го стрілецького полку 200-ї стрілецької дивізії. Воював на Південно-Західному, Північно-Західному, 2-му Прибалтійському фронтах. У серпні 1944 року був поранений, перебував на лікуванні.
З 1945 року працював заступником завідувача, потім завідувачем відділу народної освіти виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих. З 1948 року — другий секретар Жовтневого районного комітету КП(б)У міста Дніпропетровська.
З 1949 року — перший секретар Нікопольського районного комітету КП(б)У Дніпропетровської області. З 1953 по 1954 рік — завідувач відділу партійних, профспілкових і комсомольських органів Дніпропетровського обласного комітету КП України.
З 1954 по грудень 1955 року — секретар Дніпропетровського обласного комітету КП України. З грудня 1955 по травень 1959 року — другий секретар Дніпропетровського обласного комітету КП України.
У травні 1959 — січні 1963 року — перший секретар Хмельницького обласного комітету КП України.
У січні 1963 — грудні 1964 року — перший секретар Дніпропетровського сільського обласного комітету КП України.
У грудні 1964 — жовтні 1965 року — перший секретар Черкаського обласного комітету КП України.
У жовтні 1965 — червні 1976 року — перший секретар Дніпропетровського обласного комітету КП України.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 грудня 1973 року Олексію Федосійовичу Ватченку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».
У 1960–1984 роках член ЦК КП України. З 18 березня 1966 року до 22 листопада 1984 року член Політбюро ЦК КП України.
У 1961–1966 роках кандидат у члени ЦК КПРС. З 8 квітня 1966 року член ЦК КПРС. Учасник XXIII (1966), XXIV (1971), XXV (1976), XXVI (1981) з'їздів КПРС.
З 24 червня 1976 до 22 листопада 1984 року — голова Президії Верховної Ради Української РСР.
Жив у Києві. Помер 22 листопада 1984 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Його сестра Горпина Федосіївна Ватченко була директором Дніпропетровського історичного музею, лауреатом Шевченківської премії.
Нагороди
- Герой Соціалістичної Праці (8.12.1973)
- сім орденів Леніна (26.02.1958, 24.02.1964, 22.03.1966, 23.07.1969, 8.12.1973, 22.12.1977, 24.02.1984)
- орден Жовтневої Революції (9.09.1971)
- два ордени Червоного Прапора (10.08.1944, 22.08.1944)
- орден Олександра Невського (15.11.1942)
- медаль «За бойові заслуги» (19.08.1942)
- медаль «За трудову відзнаку» (25.12.1959)
- медалі
У літературі
Зображений у творі О. Гончара «Собор» як безпринципна та груба людина, про що також писав П. Шелест.
Література
- Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
- Депутати Верховної Ради УРСР. 9-е скликання. — К. : Політвидав України, 1975.
- Ковпак Л. В. Ватченко Олексій Феодосійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 450. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.