Введенський чоловічий монастир (Київ)

Введенський монастир був заснований завдяки зусиллям Матрони Олександрівни Єгорової. Ця історична постать після загибелі свого чоловіка, починаючи з 1856 року проживала у Києві, і розпоряджалась чималими статками[3]. За тривалий період часу вона здійснила декілька дій, котрі допомогли їй реалізувати власну мрію — створити жіночу громаду. Для цієї мети потрібна була велика територія[4].

Матрона Єгорова почала скуповувати будинки у Печерському районі, на вулицях Рибальській та Московській. Незабаром у її власності опинилась уся нерухомість кварталу. У 1878 році відбулось відкриття жіночої громади, площа котрої склала приблизно 2390 квадратних сажнів[3]. В головній будівлі цієї громади облаштували церкву. Засновниця — Матрона Єгорова, стала її настоятелькою та прийняла постриг. З того моменту її ім'я було Димитрія[3]. Після смерті Матрони Єгорової, створена нею введенська громада отримала статки у розмірі 21 тисячі рублів та усе нерухоме майно[5]. Монахиня Євфалія стала наступною настоятелькою. Вона займалась облаштуванням усього необхідного для нормального існування громади[4]. Через те, що громада була організована на деякій відстані від Києво-Печерської фортеці, військове відомство висунуло вимогу про те, що капітальні будівлі не мають бути зведені поблизу фортеці. Саме тому, храм було вирішено будувати в наріжній частині особняка війта Рибальського[3]. Історичні джерела повідомляють, що у 1880–1890 роках, громадою було проведено цілий ряд будівельних робіт[3]. В цьому допомагали пожертви, серед тих, хто був благодійником, виділялась і велика княгиня Олександра Петрівна[3]. На трьох поверхах будинку, створеного у 1880–1881 роках, були розміщені келії, хлібна, комора. У прибудованому цегляному корпусі містилась двірницька, конюшня, лазня. У флігелі по вулиці Московській, розміщувались аптека, лікарня для черниць та інші заклади. У 1891 році у власності громади були 8 будинків, споруджених із дерева та цегли і фруктовий сад. Кількість осіб у громаді становила понад 110.

30 квітня (13 травня) 1901 року відбулась знакова подія: був виданий Указ Святішого Синоду, згідно з яким громада була перетворена на Свято-Введенський монастир[4]. Очолила його ігуменя Клеопатра[6]. Вона перебувала на своїй посаді понад двадцять роки. Її наполегливість стала основною причиною того, що громада стала монастирем[5].

Після того, як монастир був відкритий, у храмі завжди було багато вірян. Дзвони, котрі повідомляли про початок богослужіння, лунали щодня. При церкві функціонувала книжкова крамниця, також була створена іконна лавка. Церковнопарафіяльна школа діяла при обителі: у ній мали змогу навчатись безкоштовно до 5 десятків дівчат[6]. У 1917 році відбулись серйозні зміни: школа була передана міському громадському правлінню[3]. 28 січня 1930 року Київська міська рада прийняла рішення виселити осіб, котрі не мають відношення до трудових категорій, із Введенського монастиря[6]. На цій підставі, 142 черниці були вимушені покинути територію монастиря. Будівля була закрита, дзвіниця розібрана[1], будівлі зайняли установи різного значення. Восени 1941 року, монастир відновив діяльність[7], проте через двадцять років, у 1960-х роках, його було знову закрито[5]. У 1992 році монастирський храм, котрий розташовувався на вулиці Московській, знов повернувся у розпорядження УПЦ, і з середини червня 1992 року розпочались богослужіння. 23 листопада (6 грудня) 1996 році відбувся один із ключових моментів в історії пам'ятки архітектури. З цього моменту Введенський монастир став чоловічим[4]. Його настоятелем у 1990-х роках став[8]архімандрит Даміан[1].

20 червня 2012 року відбулось святкування двадцятиріччя функціонування монастиря з часів третього відкриття. Після богослужіння відбулась освячення дзвіниці монастиря, котру відновили[5].1 серпня 2014 року Введенський чоловічий монастир відзначив 21 річницю з того моменту, коли на склі ікони «Призри на смирення» з'явилось зображення ікони, хоча скло ніяким чином не прилягало до неї. Вчені у місті Києві, які займались дослідженням цього питання, зробили висновок, що зображення, яке з'явилось, не є рукотворним[9].